АЛЖИР. Загальна довідка
|
Офіційна назва
|
Al Jumhunyah al Jaza'irTyah ad DlmuqratTyah ash Sha'bTya
|
|
Столиця
|
Алжир (2 168 000)
|
|
Рік здобуття незалежності
|
1962
|
|
Поясний час
|
Гринвіч плюс 1
|
|
Загальна площа (кв. км)
|
2 381 741, зокрема:
Сільгоспугіддя (кв. км) —79 000
Ліси (кв. км) — 40 000
|
|
Чисельність населення (осіб)
|
32 277 920
|
|
Густота населення (осіб/кв. км)
|
13,6
|
|
Частка міського населення (%)
|
60
|
|
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб)
|
22
|
|
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб)
|
5
|
|
Тривалість життя (років)
|
70
|
|
Частка дорослого письменного населення (%)
|
61,6
|
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
2897
|
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
1058
|
|
Валюта
|
1 алжирський динар (AD, DA) = 100 сантимів
|
|
ВНП ($ СІЛА на душу населення)
|
5600
|
|
Мови
|
Арабська (офіційна), берберська, французька
|
|
Етнічні групи:
|
Араби (82,6%), бербери (17,0%), французи (0,1%)
|
|
Релігійний склад населення
|
Мусульмани-суніти (99%), католики (0,5%).
|
|
Глава держави
|
Президент
|
|
Законодавчий орган
|
Однопалатні Національні збори.
|
|
Адміністративно-територіальний поділ:
|
48 вілаятів
|
|
|
|
Історія
Корінними жителями Алжиру вважаються бербери. Узбережжя нинішнього Алжиру колонізували фінікійці, що близько 1000 р. до н. е. заснували Карфаген. Під час Пунічних війн, які велися між Карфагеном і Римом упродовж III-II ст. до н. е., вождь берберів Масініса створив першу алжирську державу — Нумідію. У 105 р. до н. е. під час правління внука Масініси — Югурта — держава стала володінням Римської імперії, а в 46 р. до н. е. стала її провінцією. У 429 р. н. е. регіон захопили вандали і створили там свою державу. В 533 р. візантійський імператор Юстиніан цю державу ліквідував. У VII ст. до регіону вдерлися араби. Романізовані бербери вчинили опір загарбникам, але були переможені, їм накинули іслам. Алжир став провінцією халіфату Омейядів. З XI ст. на Алжир нападали Бану Хітал та інші арабські завойовники, країна потрапила під контроль ряду династій. Від середини ХІІІ ст. прослідковується суперництво між мусульманами та християнами за володіння портами на півночі Африки. Місто Алжир стало своєрідною столицею середземноморських піратів. У XVI ст. іспанці захопили кілька портів, блокували Алжир; місто було змушене платити данину. За наказом султана Османської імперії два брати-пірати в 1536 р. вигнали іспанців. За це султан призначив одного з братів (Хайраддіна Барбароссу) своїм представником в Алжирі. Оскільки Алжир був далеко від центру імперії, то одержав права автономної провінції. Насправді ж із XVI по XVIII ст. Алжир виконував роль бази середземноморських піратів. У 1711 р. Алжир відмовився платити данину султану і фактично став незалежним. Наприкінці XVIII ст. терпець європейських монархів урвався і вони створили спеціальний флот для боротьби проти піратів. Франція захопила Алжир 5 липня 1830 p., формально анексувала 1842 р. Після цього розпочалося переселення до Алжиру європейських християн. Місцеве населення перетворилося на другосортних людей. Після Другої світової війни почала наростати національно-визвольна боротьба. У 1954 р. вибухнула партизанська війна. Звірства чинилися обома сторонами. У 1962 р. президент Ш. де Ґолль, долаючи опір французької опозиції та європейських поселенців в Алжирі, пішов на припинення війни. У швейцарському містечку Евіан 18 березня було підписано мирну угоду між Францією та керівництвом національно-визвольного руху Алжиру. 1 липня було проведено референдум, населення висловилося за незалежність, і 3 липня 1962 р. Алжир став незалежним. 15 вересня 1963 р. президентом обрано лідера національно-визвольного руху Ахмеда бен Беллу. 19 червня 1965 р. стався військовий переворот, владу захопили ліві на чолі з полковником Хуарі Бумедьєном. У 1971 р. він націоналізував французькі газонафтовидобувні підприємства. Алжир мав прикордонні конфлікти з Тунісом, Марокко і Мавританією. За правління X. Бумедьєна Алжир орієнтувався на соціалізм. 22 листопада 1976 р. прийняли чинну конституцію (діє з поправками 1986, 1988, 1989 і 1996 pp.). 27 грудня 1978 р. X. Бумедьєн помер, його наступником 9 лютого 1979 р. став Шадлі Бенджедід, який удався до лібералізації режиму (А. Бен Белла після 14 років домашнього арешту вийшов на волю) та нормалізації відносин країни (1988 р. після 12-річної перерви відновилися відносини з Марокко). У лютому 1989 р. було легалізовано політичні партії. Велику популярність здобули ісламські екстремісти, які в грудні 1991 р. майже виграли парламентські вибори. їм залишилося пройти другий тур виборів, але Ш. Бенджедід 11 січня 1992 р. розпустив уряд і пішов у відставку. До влади 14 січня прийшов тимчасовий військовий режим, який анулював результати виборів. Ісламські фундаменталісти на цей крок відповіли терором. 22 червня вони вбили керівника воєнного режиму — голову Вищої державної ради Мохаммеда Будіафа. Його заступив Алі Кафі. 31 січня 1994 р. військовики призначили президентом країни Ліаміна Зеруаля, якого на цю посаду обрали й виборці під час президентських виборів 16 листопада 1995 р. Протягом 1992-1997 pp. загинуло 60 тис. громадян. Жертвами терору стали не лише лояльні уряду люди, а й ті, хто колись підтримував фундаменталістів, але потім відійшов од них. Громадянській війні в Алжирі кінця не видно. 27 квітня 1999 р. президентом став А. Бутефліка. На референдумі у вересні 1999 р. абсолютна більшість населення підтримала пропозицію президента країни про амністію ісламських фундаменталістів, яка розпочалася в січні 2000 p., проте не всі фундаменталісти її визнали.
Природно-ресурсний потенціал
85% території країни охоплює пустеля Сахара. 1/4 знаходиться в Алжирі. Алжирська Сахара — це переважно кам'яниста пустеля. На півдні району — гори Агагґар, найвища точка яких – г. Тагат – сягає 2918 м. На територію країни заходять Атлаські гори. Вздовж узбережжя Середземного моря смугою від 80 до 190 км простягається регіон Тель, який складається з вузьких долин, що ведуть до гір Атласу З гір до Середземного моря цими Долинами течуть річки. На південь від регіону річок немає, і під час дощів на високому плато утворюються лише тимчасові мілкі озера. Коли вони висихають, на їхньому місці залишаються солончаки - шоти.
Клімат. На півночі клімат середземноморський — м'яка волога зима та жарке сухе літо. Середня температура січня +12, липня +25 °С. Річно випадає 400-800 мм опадів, переважно протягом листопада-березня. У Сахарі — сухий тропічний клімат. Опадів — до 50 мм річно, а середньомісячна температура перевищує +35 °С.
Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля, залізна й марганцева руди, мідь, свинець, цинк, сурма, ртуть, уран, золото, срібло, платина, фосфати, азбест, каолін, сіль, алмази, онікс, мармур.
Економіка
Промисловість. Алжир є сільськогосподарською країною з добре розвиненою гірничодобувною промисловістю. Велика частка промислових підприємств знаходиться в державній власності. Видобувають нафту, газ, руди кольорових і чорних металів, виробляють сталь і цемент. Є нафтопереробні та нафтохімічні підприємства. Зріджують природний газ для його транспортування танкерами-метановозами. Працюють також підприємства, що переробляють сільськогосподарську сировину, виготовляють одяг, взуття й тканини.
Сільське господарство. Переважно на узбережжі вирощують сільськогосподарські культури — пшеницю, ячмінь, овес, виноград, цитрусові та овочі. Розводять кіз, овець, велику рогату худобу, верблюдів. В оазисах вирощують фінікову пальму. Рибальство.
Транспорт. Довжина залізниць — понад 4 тис. км, автошляхів — близько 90 тис. км. Головні морські порти — Алжир, Аннаба, Оран. Міжнародні аеропорти поблизу столиці (Дар-ель-Бейда), в Орані, Константані, Аннабі, Тлемсені. Алжир та Італія спільно проклали перший транссередземноморський газопровід.
Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — сира нафта, нафтопродукти, природний та зріджений газ становлять 98% вартості експорту. Також експортують вино, тютюн, фрукти, овочі та залізну руду.
Імпортують продовольство, текстиль, сталь, залізо, продукцію машинобудвання, радіоелектроніки, радіотехніки.
Головні зовнішньоторговельні партнери — країни Європейського Союзу, США та Японія.
Туристичні об'єкти
Національні парки Акфаду, Бабор, Белезма, Джебель-Ґурая, Джурджура, Едуг, Седр-де-Теніет-ель-Гад, Тассілі-Надджер, Уарсеніс, Шреа та ін.
У столиці — старе місто (касба) з мурами (1556 р.) на місці берберської фортеці, Велика мечеть (1096 р.) із мінаретом (1323 p.), мечеті: Сіді Рам-дін (ХІІ-ХІІІ ст.,), Джамі Сафір (XVI-XIX ст.), Алі Бітчнін (1622 p.), Джамі ель-Джедід (1660 p.), Кечаба (1794 p.); завія Сіді Абд ар-Рахмана ат-Талібі (1611 p.), турецька фортеця (XVI-XIX ст.); палаци: Дар Азіз-бей (XVI-XIX ст.), Дар Хасан-паші (1791 p.), Дар Мустафа-паші (1791 p.), Дар Бакрі, Дар аль-Хамра (XVIII ст.); резиденції турецьких беїв — Хасан-паші (1791-1798 pp.), Мустафа-паші (1798-1805 pp.); католицький собор Сакре-Кер (Святого серця, 1958-1962 pp.); музеї: Первісної історії та етнографії, Національний старожитностей, Національний образотворчих мистецтв Алжиру, Національний народних мистецтв і традицій, Ветеранів революції 1954-1962 pp.
В Аннабі — старе місто з фортецею, мечеть Сіді бу-Меруан (XI ст.); поблизу міста — руїни античного міста Ґіп-пона.
В Константині — руїни римських будівель та акведука, Велика мечеть (XI-XX ст.), цитадель (касба) турецької доби, мечеті: Сук аль-Ґазаль (1730 p.), Сіді Лахдар (1743 p.), Сіді аль-Кетані (1776 p.); медресе, мавзолеї (всі — XVIII ст.), палац Хаджі-Ахмеда (1826-1835 pp.), Музей Константани, Виставка декоративно-ужиткового мистецтва і дерев'яної скульптури.
В Орані — іспанська фортеця Сан-та-Крус (XVI ст.), церква Богородиці (XVI ст.), квартал Ла-Бланка (XVI-XVII ст.), Велика мечеть (XVII ст.), мечеть паші (XVIII ст.), мінарет (XVIII ст.), руїни палацу турецького бея (XVIII ст.), ратуша (1882-1885 pp.), кафедральний католицький собор (XIX ст,), Муніципальний музей.
У Тлемсені — міські мури з сімома брамами (XI-XII ст.), Велика мечеть (1136 р.) із мінаретом (1236 p.), мечеть Сіді бель-Хасаиа (1296-1297 pp.), мечеть і гробниця Сіді Брахім (1358 p.), завія Сіді Хальва (1353 p.), цитадель (касба, XII ст.), лазня (XII ст.), Археологічний музей.
Інша корисна інформація
Посольство Алжиру в Україні знаходиться в Києві, вул. Б. Хмельницького, 64. Телефони 216-70-79, 216-71-50, факс 216-70-08.
Посольство України в Алжирі знаходиться в м. Алжир, 19, rue des freres Benhafid, Hydra, Alger. Телефони (8-10-21321) 69-13-87, факс 67-48-87. Ісламські фундаменталісти не люблять іноземців. Чимало їх наклало головою під час перебування в Алжирі. |
Алжир
