Королівство Бельгія. Політична ситуація (лютий 2010 р.)
Останні парламентські вибори у Бельгії відбулись 10 червня 2007 р. (проводяться за пропорційною системою), за підсумками яких до Палати представників (150 депутатів) увійшли 11 партій, а саме: нідерландомовні блок Християнсько-демократичної партії - Нового фламандського альянсу (розділились у вересні 2008 р.), Відкрита ліберально-демократична партія, блок Соціалістична прогресивна альтернатива – Спірит, „Фламандський інтерес”, „Список Дедеккера”, Зелені та франкомовні Реформаторський рух (ліберали), Гуманістичний демократичний центр (соціальні християни), Соціалістична партія, партія „Еколо”, Національний фронт.
Тривалі переговори лідерів цих партій протягом липня – грудня 2007 р. не дали позитивного результату і викликали безпрецедентну в політичній історії Бельгії політичну кризу. Це пояснюється тим, що традиційно фламандські політики прагнуть до подальшого розвитку федеративного устрою, тобто до передачі до компетенції регіонів і спільнот країни дедалі нових повноважень, аж до перетворення країни на конфедерацію. Зі свого боку, франкомовні бельгійці прагнуть стримати такі тенденції, оскільки вважають, що вони послаблюють єдність Бельгії і мають на меті створити передумови для її поділу.
Як тимчасове вирішення проблеми, 21 грудня 2007 р. було сформовано „перехідний” уряд на чолі з Г.Вергофстадтом, який працював до 20 березня 2008 р.
Після тривалого пошуку компромісу політичним силам вдалося сформувати правлячу коаліцію, до якої увійшли нідерландомовні партії - Християнсько-демократична та Відкрита ліберально-демократична - та франкомовні - Реформаторський рух (ліберали), Гуманістичний демократичний центр (соціальні християни) і Соціалістична партія. 20 березня 2008 р. було створено повноцінний уряд на чолі з представником нідерландомовних християнських демократів І.Летермом. Водночас питання здійснення державної реформи в країні до кінця узгоджено не було.
Учасники коаліції домовилися продовжити консультації з цієї проблематики та прийняти остаточне рішення до середини літа 2008 р.
У другій половині липня 2008 р. внутрішньополітична ситуація у Бельгії знову загострилася. Партійний блок прем‘єр-міністра у складі нідерландомовних Християнсько-демократичної партії та „Нового фламандського альянсу” (CD&V-NVA), невдоволений тим, що лідери партій урядової коаліції так і не змогли дійти згоди щодо подальшого реформування бельгійської федерації, відмовив І.Летерму у підтримці. У зв’язку з цим, 14 липня прем’єр-міністр подав у відставку.
18 липня Король оголосив про неприйняття відставки І. Летерма та доручив йому продовжити керівництво урядом, склад якого не зазнав змін. Водночас монарх скликав т.зв. „групу мудреців” у складі впливових бельгійських політиків Х. Де Доннеа (франкомовний ліберал), Р. Лангедріса (франкомовний християнський демократ) та К.- Х. Ламберта (німецькомовний соціаліст), яким доручив підготувати пропозиції щодо виходу з політичної кризи. Однак, суттєвих результатів зазначена група не досягла. У цьому зв’язку у вересні 2008 р. за ініціативи нідерландомовних політиків було прийнято рішення відмовитись від пошуку консенсусу на федеральному рівні та розпочати переговори щодо здійснення державної реформи між регіонами.
Незважаючи на домовленість між політичними силами щодо продовження роботи кабінету І. Летерма як мінімум до літа 2009 р., 19 грудня 2008 р. цей уряд подав у відставку під тиском звинувачень у намаганні впливати на прийняття рішення судовими органами країни у справі, пов’язаній з націоналізацією банку „Fortis”. Формування наступного уряду країни було завершено 30 грудня 2008 р.
Прем’єр-міністром Бельгії став колишній Голова Палати представників Герман Ван Ромпей. Склад кабінету залишився у цілому без змін за виключенням трьох міністрів. Крім того, Патрік Деваль, який у старому уряді обіймав посаду віце-прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ, замінив Г. Ван Ромпея на посту Голови Палати представників Бельгії.
Під час перебування на посаді глави уряду, Г. Ван Ромпей основну увагу приділяв вирішенню економічних проблем, які виникли внаслідок світової фінансової кризи, а розгляд гострих політичних питань запропонував перенести на більш пізній термін, завдяки чому цей період характеризувався більшою стабільністю у політичному житті.
7 червня 2009 р. у Бельгії відбулися регіональні вибори. В результаті змінився склад правлячих коаліцій у регіонах, до яких увійшли у Фландрії: Християнсько-демократична партія (CD&V), Соціалістична прогресивна альтернатива (SP.A) та Новий фламандський альянс (NV-A), у Валлонії: Соціалістична партія (PS), Партія „зелених” (Ecolo) та Гуманістично-демократичний центр (CDH).
Одночасно з регіональними виборами 7 червня 2009 р. в Бельгії відбулися також вибори до Європейського парламенту, за якими з Бельгії було обрано 22 депутати.
17 липня 2009 р. Єврокомісаром від Бельгії став Міністр закордонних справ К. Де Гухт. Він змінив на цьому посту Л. Мішеля, який після виборів був обраний депутатом Європарламенту. Новим Міністром закордонних справ було призначено І. Летерма.
19 листопада 2009 р. Прем’єр-міністра Бельгії Г. Ван Ромпея було обрано першим Президентом Європейської Ради. Внаслідок цього, 25 листопада 2009 р. він подав у відставку. Цього ж дня призначений його наступником І. Летерм та члени уряду склали присягу Королю. 27 листопада 2009 р. новий уряд отримав вотум довіри від парламенту та приступив до виконання своїх обов’язків.
Склад нового кабінету міністрів залишився практично незмінним, за винятком призначення новим Міністром закордонних справ Віце-прем’єр-міністра, міністра з питань державної служби, державних підприємств та інституційних реформ С.Ванакере. При цьому він зберіг за собою посаду Віце-прем’єр-міністра, а також сферу інституційних реформ. Новим членом Уряду стала І.Вервотте, яка керуватиме питаннями державної служби та державних підприємств.
| 
Бельгія
