ХОРВАТІЯ. Загальна довідка
Офіційна назва
|
Republika Hrvatska
|
Столиця
|
Загреб (682 598)
|
Рік здобуття незалежності
|
1991
|
Поясний час
|
Ґринвіч плюс 1
|
Загальна площа (кв. км)
|
56 538, зокрема
Сільгоспугіддя (кв. км) - 13 000
Ліси (кв. км) - 21 000
|
Населення
|
Чисельність населення (осіб) - 4 390 751
Густота населення (осіб/кв. км) - 77,7
Частка міського населення (%) – 57
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) - 13
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) - 11
Тривалість життя (років) - 74
Частка дорослого письменного населення (%) - 97
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
2833
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
809
|
Валюта
|
1 куна (HRK) = 100 ліпа
|
Мови
|
Хорватська (офіційна), використовується латинський алфавіт; хорвати не визнають Новосадської угоди 1954 p., згідно з якою сербську та хорватську було визнано за одну мову
|
ВНП ($ США на душу населення)
|
8300
|
Етнічні групи (на 1991 p.)
|
Хорвати - (75%)
Серби - (12%)
Словенці - (1%)
(Поза межами країни проживає близько 2 млн хорватів)
|
Релігійний склад населення
|
Католики - (76,5%)
Православні - (11,1%)
Мусульмани - (1,2%)
Протестанти - (0,4%)
|
Глава держави
|
Президент
|
Законодавчий орган
|
Двопалатний парламент (палата жупаній та палата представників)
|
Адміністративно-територіальний поділ
|
20 жупаній та 1 місто
|
Історія
Територія Хорватії в І ст. до н. є. ввійшла до складу Іллірійської провінції Римської імперії. Після римського панування плин світової історії заносив сюди різноманітні варварські племена. Серед них були й слов'яни. Вони поселилися тут у VI —VII ст. н. є. і склали більшість населення. Хорвати стали католиками протягом VII —IX ст. і запозичили латинський алфавіт. їхні землі у VIII ст. підкорила Священна Римська імперія Карла Великого. У IX ст., коли імперія розпалася, слов'яни в 879 р. утворили державу на чолі з князем Трпимиром І. У 925 р. князь Томислав, спираючись на підтримку Папи Римського, став першим королем. Вершини свого розвитку Хорватське королівство досягло в XI ст. У 1091 р. претензії на хорватський престол заявив угорський король Ласло І. Хорватія ввійшла до складу Угорського королівства 1102 p., зберігши внутрішнє самоуправління. За контроль над Хорватією вели боротьбу Візантія, Венеція та Угорщина. У 1301 р. влада над Хорватією перейшла до династії Анжу. Після 1381 р. у країні настав довгий період громадянської війни. Після битви під Могачем 1526 р. переважна частина країни потрапила під владу Османської імперії, решта 1 січня 1527 р. дісталася династії Габсбурґів. Під владою Османської імперії частина країни знаходилася до 1699 р. Протягом 1809-1813 pp. Хорватія належала до Іллірійської провінції, створеної Наполеоном. Тоді ж зародився хорватський націоналізм, спрямований проти Габсбурґів та угорського контролю над країною, що посилювався від кінця XVIII ст. Протягом 30-40-х pp. XIX ст. на хорватських землях зміцнів визвольний рух, що мав назву ілліризм. Під час революцій 1848—1849 pp. в Австрії та Угорщині Хорватія отримала автономію в рамках Габсбурзької імперії. Народна скупщина (парламент) проголосила національну автономію та вибрала бана (правителя) Хорватії. Хорватські війська придушили революцію у Відні. Після поразки революції цю автономію Австрія відібрала. 21 грудня 1867 р. було утворено Австро-Угорську монархію. Хорватсько-угорська угода 1868 р. визнала лише обмежену автономію «автономної угорської коронної землі Хорватії Словенії». Узбережжя Далмації залишилося під безпосередньою владою Австрії. Мадяри намагалися викоренити хорватський націоналізм, але їхні зусилля виявилися марними. 29 жовтня 1918 р. було проголошено незалежність Хорватії. 1 грудня 1918 р. Хорватія приєдналася до Королівства сербів, хорватів і словенців. Це королівство 1929 р. назвали Югославією. 10 квітня 1941 р. на частині хорватських земель виникла «Незалежна держава Хорватія» (проіснувала до 6 травня 1945 p., у 1941 — 1943 pp. номінально була королівством) на чолі з фашистським лідером Анте Павеличем. Його жорстоке правління спровокувало громадянську війну. 2 грудня 1945 р. Хорватію приєднали до Федеративної Народної Республіки Югославії. Рух за незалежність Хорватії відродився наприкінці 1980-х pp. 14 лютого 1990 р. прийняли поправки до конституції, що дозволяли багатопартійність. 30 травня було сформовано перший після Другої світової війни некомуністичний уряд. 22 грудня прийняли конституцію. У грудні 1990 р. антисербські партизани розпочали напади на анклавні поселення сербів. Для оборони хорватських сербів посунула югославська армія, в якій домінували серби. Дубровиік упродовж 1991 р. обстрілювала югославська артилерія. 25 червня 1991 р. Хорватія проголосила незалежність. Першим її президентом (з 30 травня 1990 р.) став колишній генерал югославської армії Франьо Туджман. Законодавчі акти про незалежність остаточно набули чинності 8 жовтня
1991 р. 27 жовтня завершилося виведення югославської армії з Хорватії. Своєю чергою, хорватський регіон Країна, заселений переважно сербами, 19 грудня проголосив себе Сербською республікою. До Хорватії 1992 р. було надіслано війська ООН з підтримання миру. Хорватські війська атакували Країну 1993 р. Генеральний наступ на Країну вони здійснили у травні та серпні 1995 р. Хорватським сербам у той вирішальний час не надала належної допомоги Сербія, і Країна зазнала поразки. Над переважною її частиною Хорватія встановила контроль. 12 листопада 1995 р. між представниками центральних хорватських властей, з одного боку, та сербських властей Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему — з іншого було підписано угоду про поступову реінтеграцію цього регіону до Хорватії. Гарантом цієї угоди виступила Рада Безпеки ООН. Починаючи з
1992 р. хорватські збройні сили брали участь і в громадянській війні у Боснії і Герцеговині. В одних випадках вони воювали проти сербів, в інших — проти боснійських мусульман. На території Боснії і Герцеговини хорватські націоналісти проголосили утворення окремої республіки. У 1994 р. боснійські хорвати й мусульмани вирішили 38 ліпше співробітничати. Вони продовжували разом воювати проти сербів аж до осені 1995 p., коли уряди Юґославії, Хорватії, Боснії і Герцеговини приймали розроблену США Дейтонську угоду, що передбачала комплексно врегулювання кризи. 15 червня 1997 р. президентом країни переобрали Ф. Туджмана. Вибори до палати представників відбулися 29 жовтня 1995 p., до палати жупаній — 13—14 квітня 1997 р. Регіон Країна повернувся до складу Хорватії 15 січня 1998 р. У листопаді 1999 р. різко загострилася хвороба Ф. Туджмана (помер 10 грудня на 77-му році життя від раку), виконувачем обов'язків президента 26 листопада призначили спікера парламенту Влатко Павлетича, а 2 лютого 2000 р. — Златко Томчича. Парламентські вибори на початку 2000 р. виграла коаліція соціалдемократів та соціаллібералів. 3 18 лютого 2000 р. президент — Стипе Месич.
Природно-ресурсний потенціал
Східна частина Хорватії (Славонія) являє собою горбисту рівнину, яку перетинають долини рік Сави і Драви, що є притоками Дунаю. Ця Паннонійська рівнина вважається родючою та сприятливою для ведення сільського господарства. Динарське нагір'я (найвища точка країни — г. Динара, 1831 м) — різко розчленоване. Воно розкинулося в центральній та західній частинах країни. На півдні та південному заході пролягає смуга гористого узбережжя Адріатичного моря. Хорватії належить 1185 далматських островів в Адріатичному морі. На рівнинах і в горах ростуть широколистяні ліси, на узбережжі — рослинність середземноморського типу (маквіс).
На узбережжі клімат — середземноморського типу: м'яка й волога зима, довге й жарке літо. Середня температура січня +6, липня +24 °С. У східній частині — клімат помірно континентальний. На Паннонійській рівнині середня температура січня -1, липня +19 °С. На Динарському нагір'ї — довготривала, порівняно холодна зима. На узбережжі впродовж року — до 1000 м опадів. В інших місцях їхня кількість коливається в межах 600 — 700 мм. Середньою нормою для країни вважається 750 мм.
Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля, лігніти, боксити, кухонна сіль.
Економіка
Промисловість. Видобувають нафту, природний газ, кам'яне вугілля, лігніти, боксити, кухонну сіль. Електроенергія виробляється переважно на гідроелектростанціях. Хорватія в колишній Югославії за розвитком промисловості поступалася лише Словенії. Провідні галузі промисловості: чорна і кольорова (алюмінієва) металургія, машинобудування, нафтопереробка, хімічна, фармацевтична, текстильна, шкіряно-взуттєва, деревообробна, целюлозно-паперова. Продукцією машинобудування є морські й річкові судна, залізничні вагони та локомотиви, верстати, енергосилове обладнання, електропобутові прилади (холодильники, пральні машини, радіо- і телеапаратура тощо).
Сільське господарство. Рослинництво веде перед. Вирощують зернові (пшеницю, кукурудзу), технічні культури (цукрові буряки, соняшник, льон, коноплі). Садівництво, виноградарство, овочівництво. Субтропічні фрукти переважно вирощують на островах Адріатики. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець. Птахівництво, лісозаготівлі, рибальство.
Транспорт. Довжина залізниць — 2,7 тис. км, автошляхів — 27 тис. км. Головні морські порти — Рієка, Спліт, Шибенік, Дубровнік. Міжнародні аеропорти — у столиці та Дубровніку.
Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — машини, промислове устаткування, алюміній, споживчі та продовольчі товари.
Імпортують машини, устаткування тощо.
Головні зовнішньоторговельні партнери — країни Європейського Союзу та Східної Європи.
Великої шкоди міжнародному туризму завдала громадянська війна та війна в сусідній Боснії і Герцеговині. У 1997 р. надходження від туризму досягли довоєнного рівня і склали 2 млрд $ США.
Туристичні об'єкти
Національні парки Бріюні, Корнат, Крка, Млєт, Пакленіца, Плітвічка-Єзе-ра, Рисняк; природні парки Біоково, Велебіт та ін.
Узбережжя Адріатики — великий курортний район (Пула, Опатія, Рієка, Спліт, Дубровнік тощо).
У столиці — руїни міських укріплень (XIII - XVIII ст.), собор (XIII - XIX ст.), готична церква св. Марка (XIV — XV ст.), церква св. Катерини (1632 p.), єпископський палац (XVIII —XIX ст.) із капелою св. Стефана (XIII ст.), палац Єлачичів (XVIII —XIX ст.), палац Оршич-Раухів (XVIII ст.); музеї: Археологічний, Етнографічний, міста Загреба, Мистецтва і ремесла, Природничий, Наївного мистецтва, Технічний, Галерея старих майстрів ім. Штроссмайє-ра, Сучасна галерея.
Дубровнік — справжнє місто-музей (XIII-XVI ст.).
У Кумровці — будинок, де народився Й. Броз Тіто, Етнографічний музей просто неба «Старо село».
У Пулі — в руїнах: давньоримський Колізей (І ст. н. є., третій у світі за розмірами — на 23 тис. глядачів), храм імператора Авґуста (І ст. н. є.), давньоримський форум, театр, тріумфальна арка (Золота брама), брама Геркулеса, брама Близнюків; каплиця Марія Формоза, костьол св. Миколая (XIII — XVIII ст.), кафедральний собор (XV —XVII ст.), середньовічна фортеця, Археологічний музей Істри.
У Спліті — палац Діоклетіана (300 p.), кафедральний собор св. Дуйма (до VII ст. — мавзолей Діоклетіана) з баптистерієм (до X ст. — храм Юпітера), давньохорватська церква св. Трійці, дзвіниця (XHI-XIV ст.), палаци (XV-XVII ст.): Папаличів, Карепичів, Кам-біїв, Ґереміїв, Мілесіїв; Археологічний музей, Морський музей, Етнографічний музей, Музей хорватських старожитнос-тей, Галерея мистецтв, Галерея скульптора І. Мештровича
Інша корисна інформація
Посольство Хорватії в Україні знаходиться в Києві, вул. Артема, 51/50. Телефони 216-24-96, 216-58-62, факс 244-69-43.
Посольство України в Хорватії (Боснії і Герцеговині — за сумісництвом) знаходиться в Загребі, 10 000, вул. Вовчарська, 52. Телефони (8-10-3851) 461-62-96, 455-61-28, факси 455-38-24, 455-61-28.
|