КУБА. Загальна довідка
|
Офіційна назва
|
Республіка Куба
|
|
Столиця
|
Гавана (2 175 900)
|
|
Рік здобуття незалежності
|
1902
|
|
Поясний час
|
Гринвіч мінус 5
|
|
Загальна площа (кв. км)
|
110 992
Сільгоспугіддя (кв. км) - 33 000
Ліси (кв. км) - 26 000
|
|
Населення
|
Чисельність населення (осіб) - 11 224 321
Густота населення (осіб/кв. км) - 101,2
Частка міського населення (%) - 75
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) - 12
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб - 7
Тривалість життя (років) - 77
Частка дорослого письменного населення (%) - 95,7
|
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
2833
|
|
Річне споживання палива (кг на душу населення
|
2833
|
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
809
|
|
Валюта
|
1 кубинське песо (Си$) = 100 сентаво
|
|
ВНП ($ США на душу населення)
|
2300
|
|
Мови
|
Іспанська (офіційна)
|
|
Етнічні групи:
|
Білі - 66%
Мулати - 21,9%
Чорношкірі - 12%
|
|
Релігійний склад населення:
|
Католики - 85%
Протестанти - 3%
Афрокубинські синкретисти - 2%
|
|
Глава держави та уряду
|
Голова Державної ради
|
|
Вищий орган державної влади
|
Однопалатна Національна асамблея народної влади
|
|
Адміністративно – територіальний поділ
|
14 провінцій та 1 спеціальна муніципія.
|
Історія
За 4 тис. років до н. є. на острові поселилися індіанці-сібонеї з Південної Америки. Їхніми заняттями були полювання, рибальство і збирання дарів природи, згодом – гончарство та примітивне рільництво. У VII – IXст. н.е. на Кубу почали прибувати з Південної Америки таїни, які витіснили сібонеїв зі східної частини острова. Кубу відкрив X. Колумб 27 жовтня 1492 р. Але він не здогадувався, що це острів. Про це іспанцям стало відомо 1508 р., після плавання навколо острова. Колонізація Куби розпочалася 1511 р., коли іспанець Дієґо Веласкес заснував першу столицю – Баракоа. У 1514 р. було засноване м. Сантьяґо-де-Куба, а 1515 р. – Сан-Кристобаль-де-ла-Абана (сучасна Гавана). Незважаючи на впертий опір конкістадорам, протягом XVIст. араваки практично через тяжку експлуатацію та принесені європейцями хвороби. Вже 1526 р. почалося ввезення чорношкірих рабів з Африки для роботи на плантаціях. Протягом 1762 – 1763 рр. Кубою володіла Велика Британія, яка виміняла цей острів у Іспанії на півострів Флориду. Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810 – 1826 рр. Іспанія змушена була піти на значні поступки населенню острова (скасування тютюнової монополії 1817 р., дозвіл на вільну торгівлю 1818 р. і т. ін.) і втримала Кубу у складі своєї імперії. У 1865 р. з ввезенням негрів-рабів було покінчено, але рабство скасували лише 1886 р. Протягом 1868 – 1878 рр. точилася перша війна за незалежність (була проголошена 10 жовтня 1868 р.). Кубинців підтримували американці, навіть брали участь у бойових діях. В економіці Куби сильні позиції мав американський капітал. Наприкінці XIXст. країна забезпечувала 1/3 світового виробництва цукру. У 1895 – 1901 рр. палахкотіла друга війна за незалежність. США вступили у війну в квітні 1898р. 10 грудня 1898 р. Іспанія згідно з Паризьким договором відмовилася від прав на острів. Протягом 1899 – 1901 рр. його окупували американські морські піхотинці. 1 січня 1899 р. контроль над Кубою перейшов від Іспанії до США. Американська військова адміністрація діяла на острові до 20 травня 1902 р., коли була офіційно проголошена незалежна Республіка Куба. Лідерами революції 1895 – 1901 рр. вважаються Хосе Мар-ті та Антоніо Масео. В 1903 р. США уклали договір про оренду на необмежений термін військово-морської бази в бухті Ґуантанамо. До 29 травня 1934 р. Куба фактично була протекторатом США. Вони неодноразово вдавалися до прямої воєнної інтервенції на острів – у 1906-1909,1912,1917-1922 рр. Протягом 1925-1933 рр. країною правив диктатор Херардо Мачадо. Революція 1933-1934 рр. відібрала у нього владу. Внаслідок «повстання сержантів» владу захопив Рубен-Фульхенсіп Батиста-і-Сальдівар, який до 1940 р. фактично був диктатором. Протягом 1940-1944 і 1952-1958 рр. Р.-ф. Батиста був президентом. Другий період його президентства вирізнявся корумпованістю і жорстокістю. 26 липня 1953 р. молодий юрист, доктор права Фідель Алехандро Кастро Рус (із сім'ї багатих латифундистів) очолив групу молодих опозиціонерів, яка під час святкування 100-річчя від дня народження X. Марті намагалася підняти збройне повстання нападом на казарми Монкада в Сантьяґо-де-Куба; але був заарештований і засуджений до 15 років ув'язнення. 15 травня 1955 р. під тиском громадськості він був звільнений за амністією та емігрував спочатку до США, потім до Мексики. 2 грудня 1956 р. Фідель Кастро на чолі загону з 82 повстанців на яхті «Ґранма» нелегально повернувся на батьківщину і розпочав партизанську війну проти режиму Р.- Ф. Батисти. 1 січня 1959 р. повстанці (загальна кількість усіх – 9 тис.) ввійшли в Гавану, а диктатор Р.-Ф. Батиста втік. З 3 січня президентом країни був Мануель Уррутіа Льєо, 18 липня ним став Освальдо Дортикос Торрадо, а 16 лютого прем'єр-міністром – Ф. Кастро. 2 вересня 1960 р. Кубу було проголошено народною республікою. Наступного року США розірвали дипломатичні відносини з нею. Режим Ф. Кастро та його брата Рауля 17 квітня 1961 р. відбив напад кубинських емігрантів у затоці Кочинос. (Свиней). 1 травня того ж року Ф. Кастро оголосив про соціалістичний характер кубинської революції. У жовтні 1962 р. світ опинився на порозі ракетно-ядерної війни через реакцію американців на появу радянських ракет на цьому острові – за кілька десятків кілометрів від США. Радянський Союз забрав із Куби свої ракети, а США пообіцяли не нападати на першу соціалістичну країну Америки. Кубу виключили з Організації американських держав 1962 р. Лише Мексика продовжувала підтримувати з Кубою дипломатичні відносини. 24 лютого 1976 р. прийняли нині чинну конституцію. 3 грудня того ж року Ф. Кастро після скасування посади президента країни обійняв дві найвищі посади – глави Державної Ради та глави Ради Міністрів. Однопартійна система братів Кастро спромоглася досягти значних успіхів у медичному обслуговуванні, освіті, забезпеченні житлом. А от із демократією, зрозуміла річ, справи кепські. Куба брала активну участь у силовому поширенні марксизму в Латинській Америці та Африці. Можна згадати партизанську діяльність Ернесто Че Ґевари, бойові дії кубинського експедиційного корпусу в Анголі та Ефіопії тощо. За спиною в кубинців стояв Радянський Союз із його щедрою економічною та військовою допомогою. Попервах у кубинського керівництва були романтичні плани перетворити Кубу в різнобічно розвинену країну світу, але того не сталося через придушення приватної ініціативи та жорстку економічну блокаду з боку США. У 1980 р. Кубу полишили 125 тис. громадян. На думку кубинського керівництва, вони були не кращими людьми острова (трутні, злочинці, повії, дисиденти). Тисячі біженців на вутлих човниках намагалися дістатися до узбережжя США. Чимало їх загинуло в морі. Кубинський режим пережив розпади Ради Економічної Взаємодопомоги (1990 р.) та СРСР (1991 р.). Відбулася певна його Демократизація. У січні 1998 р. країну відвідав Папа Римський. 25 грудня того ж року вперше за довгі десятиліття кубинці відзначили Різдво Христове. США ретельно дотримуються економічних санкцій стосовно Куби. Свою жорстку позицію вони намагаються накинути іншим країнам світу. В державній власності на Кубі перебувають вся промисловість, будівельна індустрія, торгівля, практично весь транспорт і 80% сільськогосподарських угідь. Обережно запроваджуються ринкові реформи, здійснюються заходи з макро-економічної стабілізації, реформуються фінансова і податкова системи, створюються спільні з іноземним капіталом підприємства тощо. Зростають обсяги іноземних інвестицій. У грудні 2000 р. після візиту президента РФ В. В Путіна до Куби Ф.Кастро пішов на відновлення економічних відносин із Росією. Під час свого візиту до Куби 12-17 травня 2002 р. екс-президент США Дж.Картер висловився за зняття з країни ембарго, але за рахунок політичних реформ. У червні 2002 р. 99% кубинців, що мають право голосу, підписали петицію про внесення до конституції поправки щодо недоторканості у країні соціалістичної системи.
Природно-ресурсний потенціал
Куба – довгий і вузький острів, його довжина – 1280 км, тоді як завширшки він – до 190 км. Навколо острова – понад 1600 острівців і коралових рифів. Південне узбережжя заболочене. Переважна частина території острова рівнинна, і рідко її висота перевищує 100 м. На південному сході гори Сьєрра-Маестра сягають майже 2 тис. м. Найвища точка – Піко Реаль дель Туркіно (1974 м). Найбільша річка – Кауто. Ліси ростуть переважно в горах. На узбережних низинах – мангрові хащі. Інші території вкриті рослинністю саван.
Клімат – тропічний пасатний. Середня температура січня +22, серпня +28°С. Середньорічна температура +25 °С. Середньорічна кількість опадів – 800 – 2200 мм. Звичайною кількістю опадів вважається 1375 мм. Сезон дощів триває протягом травня-жовтня. За цей час випадає 80% їхньої річної кількості. Сухий сезон – листопад-квітень. У червні-листопаді бувають урагани («Мішель» у 2001 р. завдав господарству значних збитків).
Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, торф, залізна й марганцева руди, хроміти, мідь, свинець, цинк, нікель (друге місце у світі за запасами), кобальт, вольфрам, золото, срібло, фосфорити, пірит, магнезит, барит, азбест, кам'яна сіль, каолін, мармур.
Економіка
Сільське господарство. Обробляється 17% території країни. Ця галузь економіки є досить механізованою. Великі кооперативи функціонують на землі, що знаходиться у державній власності. Основна сільськогосподарська культура — цукрова тростина, друга за значенням культура – тютюн. Є великі плантації цитрусових. Вирощують також какао, каву, ананаси, манго, банани, овочеві культури. Рис – основна продовольча культура. Країна посідає друге місце у світі за виробництвом волокна хенекену (вид агави). Тваринництво, птахівництво, рибальство, лісове господарство (заготівлі кедра й червоного дерева).
Промисловість. За видобуванням нікелевих руд країна посідає одне з провідних місць у світі. Видобувають також нафту, природний газ, залізну руду, хроміти, мідь, кобальт, розробляють родовища мармуру. У гірничо-рудній промисловості значні інвестиції має Канада. Працюють підприємства чорної та кольорової металургії, будівельної індустрії (зокрема цементні заводи), хімічної, машинобудівної, нафтопереробної, харчової та легкої галузей промисловості. Куба є провідним продуцентом цукру (170 цукрових заводів). На весь світ знані славетні кубинські сигари (їх виробляють 6 фабрик) і кубинський ром.
Транспорт. Довжина залізниць – близько 5 тис. км, автошляхів із твердим покриттям – близько 15 тис. км. Є власний, порівняно невеликий, морський торговельний флот. Головні морські порти – Гавана і Сантьяґо-де-Ку-ба. Міжнародний аеропорт – у столиці.
Зовнішня торгівля. Основні експортні товари – цукор-сирець, нікель, сигари, тютюн, цитрусові, алкогольні напої. Доходи від продажу цукру забезпечували за часів існування СРСР 75% експортних надходжень. Тоді ж Куба підторговувала на реекспорті радянської нафти та нафтопродуктів.
Імпортують машини, устаткування, транспортні засоби, нафту і нафтопродукти.
Головні зовнішньоторговельні партнери – Росія, країни Латинської Америки та Західної Європи.
Міжнародний туризм – найважливіше джерело валютних надходжень: 1998 р. 1,4 млн туристів залишили на острові понад 1,1 млрд $ США.
Туристичні об'єкти
Національні парки Десембарко-дель Ґранма, Піко-Кристаль, Сьєнаґа-де-Сапата, резервати Гуанаакабібес, да Ґран-П'єдра, Нісето-Перес, Сьенаґа-де-. Ланьєр, Хобо-Росадо, Яраґуабо; заповідники Ель-Кабо, Купеяль, Хагуані.
У столиці – міські мури (1675 р ) фортеці: Ла Реаль Фуерса (1558 – 1577 рр.), Ель Морро та Ла Пунта (1589 – 1630 рр.), Кохімар (1646 р.) Атарес (1763 – 1767 рр.), Ла Кабанья (1763 – 1774 рр.), Ель Принсіпе (1767 – 1779 рр.); палаци: Аркос (1746 р.), Ломбільйо (1746 р.), Харуко (1753 р.), Сеґундо Кабо (1772 – 1776 рр.), Агуас Кларас (1775 р.), генерал-капітанів (1778 – 1791 рр.), Педросо (1780 р.), Байона (XVIII ст.), Альдама (1840 р.), президентський (1920 р.); Галісійський центр (1915 р.), Національний капітолій (1925 – 1929 рр.); церкви: Еспірито-Санто (1638 р.), Санто-Кристо дель Буен В'яхе (1640—1752 рр.), Санта-Клара (1644 – 1648 рр.), Сан-Франсиско де Асіс (1719 – 1737 рр.), Сан-Франсиско де Паула (1730 – 1745 рр.); собор (1748 – 1789 рр.), храм Темплете (1827 – 1828 рр.), монастирі: Сан-Франсиско (1718 – 1738 рр.), Санто-Домінго (1728 – 1748 рр.); міська ратуша (XVIII ст.); музеї: Національний, Декоративного мистецтва, Наполеонівський, Мистецтва XVIII ст., Народного мистецтва, Антропологічний Л. Монтане, Філіпе Поей, Етнографічний, Історії наук «Карлос X. Фінлей», Хосе Марті, Революції, Історичний муніципальний Гавани; великий зоопарк, ботанічний сад.
Музеї та історичні пам'ятки є також у містах Сантьяго-де-Куба, Карденас, Сьєнфуеґос, Камаґуей, Тринідад тощо.
Варадеро– один із найкращих у Західній півкулі курортів із чудовими пляжами.
Інша корисна інформація
Посольство Куби в Україні знаходиться в Києві, Бехтерєвський пров., 5. Телефони 216-29-30, 216-57-43, факс 216-19-07.
Посольство України в Кубі знаходиться в Гавані, 5-а Ave. # 4405, е/11 у 46, Miramar, Playa, La Habana. Телефон (8-10-537) 204-25-86, факс 204-23-41. |
Куба
