РУМУНІЯ. Загальна довідка
Офіційна назва
|
Romania
|
Столиця
|
Бухарест (1 921 751)
|
Рік здобуття незалежності
|
1881
|
Поясний час
|
Гринвіч плюс 2
|
Загальна площа (кв. км)
|
238 391, зокрема
Сільгоспугіддя (кв. км) - 99 000
Ліси (кв. км) - 67 000
|
Населення
|
Чисельність населення (осіб) - 21 698 181
Густота населення (осіб/кв. км) - 91
Частка міського населення (%) - 56
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) - 11
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) - 12
Тривалість життя (років) - 70
Частка дорослого письменного населення (%) - 97
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
3051
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
1828
|
Валюта
|
1 румунський лей (L) = 100 бані
|
ВНП ($ США на душу населення)
|
6800
|
Мови
|
Румунська (офіційна), Угорська, Романі (циганська)
|
Етнічні групи
|
Румуни (89%)
Мадяри (7,1%)
Цигани (1,8%)
Німці (0,5%)
Українці (0,3%)
|
Релігійний склад населення
|
Православні (70%)
Греко-католики (6%)
Протестанти (6%, кальвіністи, лютерани, баптисти)
Мусульмани (1%)
|
Глава держави
|
Президент
|
Законодавчий орган
|
Двопалатна Національна асамблея (палата депутатів і сенат).
|
Адміністративно-територіальний поділ
|
42 повіти і 1 столична округа
|
Історія
Племена скіфів прийшли на нинишню територію країни в VI ст. до н. е. Протягом І ст. до н. е.-III ст. н. е. тут мешкали ґето-дакійські племена. Вони часто воювали проти Римської імперії. Даки все ж таки потрапили під владу Риму, але ненадовго. Римляни полишили Дакію 271 р. Після римлян приходили племена готів, гепідів, аварів. У V-VI ст. поселилися слов'янські племена. У VIII ст. країна ввійшла до складу Першого Болгарського царства. 'В XI ст. сюди вторглися печеніги та половці, а в ХНІ ст. — монголо-татари. У XIV ст. утворилися держави Валахія та Молдавія. У наступному столітті вони потрапили під владу Османської імперії. На півночі країни 1541 р. утворилося князівство Трансільванія. Росія та Австрія не могли змиритися з османським пануванням. У 1812 р. Росія поставила під свій контроль Північно-Східну Молдавію, себто територію нинішньої Молдови. Протягом чотирьох наступних десятиліть румунські націоналісти неодноразово організовували заколоти проти турків. Під час Кримської війни регіон окупували російські війська. Молдавія та Валахія проголосили себе незалежними князівствами. 24 січня 1859 р. господарем (правителем) Румунії вибрали молдавського господаря Александру-Йона Кузу. 23 грудня 1861 р. князівства об'єдналися та утворили Румунію (яка формально вважалася васалом Туреччини). На троні Александру-Йон Куза довго не втримався — його скинули 23 лютого 1866 р. Господарем 22 травня обрали німецького принца Карла Гогеицол-лерна-Зіґмарингена. Незалежність Румунії було проголошено 9 травня 1877 p., під час російсько-турецької війни 1877-1878 pp. Берлінський конгрес визнав незалежність Королівства Румунії, а її господар 26 березня 1881 р. став королем Каролем І (1881-1914 pp.). У 1883 р. країна взяла участь у другій Балканській війні та захопила Південну Добруджу. Румунія приєдналася до військово-політичного союзу Німеччини, Австрії та Італії. Під час Першої світової війни Румунія попервах зберігала нейтралітет, але 1916 р. приєдналася до Антанти. З 6 грудня 1916 р. по 29 листопада 1918 pp. країна була окупована німецько-австрійськими військами. 9 квітня 1918 р. Румунія окупувала Бессарабію та Північну Буковину, за умовами Версальського мирного договору 1 грудня того ж року одержала Трансільванію, а 8 грудня — приєднала всю Добруджу. Відтак, за станом на 1919 p., територія Румунії збільшилася вдвічі. Румунська ідеологія вважає це завершенням об'єднання всіх румун у єдиній державі. Короля Кароля І 10 жовтня 1914 р. на троні заступив Фердінанд І (1914-1927 pp.), а того, своєю чергою, — Міхай І (1927-1930, 1940-1947 pp.) та Кароль II (1930-1940 pp.). Останній встановив у країні фашистський режим: спершу на чолі з Корнеліу Желя-Кодряну (лідером «Залізної гвардії»), а згодом — з Йоном Антонеску. 27 червня 1940 p. CPCP повернув собі Північну Буковину та Бессарабію, а Болгарія — Південну Добруджу; 30 серпня того ж року Угорщина — більшу частину Трансільванії. Під час Другої світової війни Румунія воювала на боці Німеччини. Щоправда, без особливого ентузіазму. Про це свідчить хоча би той факт, що Одеса тримала оборону проти румун доти, доки А. Гітлер не перекинув під місто німецькі війська. 23 серпня 1944 р. в Румунії було організовано повстання, під час якого фашистський режим маршала Й. Антонеску усунули від влади, а його самого заарештували і 1 червня 1946 р. розстріляли за вироком трибуналу. Радянські війська ввійшли до країни 31 серпня 1944 р. і залишалися до 10 лютого 1947 р. 6 березня 1945 р. до влади доступився коаліційний уряд народно-демократичного фронту на чолі з Петру Гроза. Румунські війська спрямували свою зброю проти гітлерівців. За це король Міхай І отримав від Й. Сталіна найвищу радянську бойову нагороду — орден «Победа». Володіння орденом не вберегло Міхая І від втрати 30 грудня 1947 р. королівського престолу, коли країну проголосили Румунською Народною Республікою. Але короля не розстріляли і не заслали до концтабору, а дозволили емігрувати до Швейцарії. Нинішні кордони Румунії визначено Паризьким мирним договором 1947 р. У 1955 р. Румунія стала учасником Варшавського договору. Протягом майже двох десятків років Румунія була лояльним союзником СРСР. Тертя зі «старшим братом» розпочалися, коли після смерті лідера комуністів Ґеорґе Ґеорґіу-Деж 19 березня 1965 р. державне кермо 22 березня захопив наступний лідер комуністів Ніколае Чаушеску. Було встановлено режим особистої влади (з 9 грудня 1967 р. він став главою Державної ради, а з 28 березня 1974 р. — ще й президентом країни). Протягом 1965-1989 pp. країна мала назву Соціалістична Республіка Румунія. Владу сім'ї Чаушеску було скинуто під час революції 21-22 грудня 1989 р. Диктатора та його дружину Єлену за вироком швидкого суду розстріляли на Різдво, 25 грудня 1989 p., а з 29 грудня назва країни — Румунія. Після революції 1989 р. країною правив Фронт національного порятунку на чолі з Йоном Ілієску. Нові керівники країни були вихідцями зі старої комуністичної номенклатури. Загострилися етнічні проблеми між румунами та угорцями, румунами й циганами. Нову конституцію прийняли 8 грудня 1991 р. Й. Ілієску виграв президентські вибори 1992 p., але програв наступні 1996 р. Президентом 29 листопада став Еміль Константинеску. Країна болісно переходила на рейки демократії та ринкової економіки, про що свідчив страйк шахтарів на початку 1999 р. На президентських виборах у листопаді-грудні 2000 р. переміг Й. Ілієску (президент із 20 грудня), а на парламентських — Партія соціал-демократії. У листопаді 2001 р. Румунія одержала запрошення приєднатися до НАТО.
Природно-ресурсний потенціал
Приблизно половина території Румунії — гори. У центрі країни Карпатські гори сходяться з Трансільванськими Альпами. Найвища точка румунських Карпат — г. Молдовяну (2544 м). Інша половина території країни — це рівнини. Тут знаходяться одні з найкращих у Європі ґрунти. Близько 1/4 площі країни вкрито лісами. Румунію перетинають багато рік і річок, найбільшою з них є Дунай. Часті повені. Налічується 3,5 тис. озер і лиманів. Територія сейсмічно активна (землетрус у березні 1977 р. силою в 7,4 бали спричинив багато руйнувань).
Клімат — помірно континентальний. Зима — холодна і сніжна. Часто супроводжується дошкульними вітрами. Найм'якша вона на Чорноморському узбережжі. Літо — дуже тепле. Середньорічні температури коливаються від +7 на півночі до +11 °С на півдні. Середня температура січня -3, липня +24 °С. Середньорічна кількість опадів — 580 мм. Найбільше їх у центрі країни, де сходяться Трансільванські Альпи з Карпатами, — до 1500 мм. Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне та буре вугілля, горючі сланці, залізна й марганцева руди, мідь, свинець, боксити, цинк, ртуть, уран, золото, срібло, барит, графіт, слюда, флюорит, калійна сіль, гіпс, вапняки. .
Економіка
Після Другої світової війни Румунія під керівництвом комуністичної партії почала перетворюватися з аграрної країни на індустріально-аграрну. За часів диктаторського режиму Ніколае Чаушеску було взято курс на розвиток експортних галузей промисловості з метою одержання надходжень та їх використання для сплати іноземних боргів. Н. Чаушеску розпочав також «програму систематизації», що полягала у примусовому переселенні населення до міст із метою вивільнення площ для їх сільськогосподарського використання. Після страти Н. Чаушеску це безглуздя припинили, а колгоспи й радгоспи приватизували. Румунія перейшла до ринкового розвитку, роль держави в економічному житті суспільства зменшилася. Поки що соціально-економічне становище країни залишається складним.
Промисловість. Цей сектор економіки потребує докорінної модернізації. Провідні галузі — гірничодобувна, металургійна, нафтопереробна, машинобудівна, хімічна, харчова, текстильна, деревообробна, електронна. Добувають нафту, природний газ, вугілля, залізну руду, мідь, боксити, золото. Виробництво електроенергії концентрується в основному на теплових електростанціях. Найбільший промисловий центр — столиця. Великими промисловими регіонами є дунайські порти Ґалац і Бреїла, міста північного сходу та північного заходу країни.
Сільське господарство. Вирощують пшеницю, кукурудзу, жито, цукрові буряки, соняшник тощо. Найпоширеніші фрукти — яблука та сливи. Розвинене виноградарство. Рослинництво — головна галузь сільського господарства. Тваринництво має другорядне значення. У тваринництві слід відзначити розведення великої рогатої худоби, свиней, овець та свійських птахів. Відома Румунія і своїм бджільництвом. Заготівлі ділової деревини (друге місце в Європі). Рибальство. Сільське господарство забезпечує 60% потреб країни у продовольстві. Внаслідок деколективізації сільського господарства понад 5 млн селян стали власниками 2/3 сільськогосподарських угідь, зокрема орних земель.
Транспорт. Довжина залізниць — понад 11 тис. км, автошляхів — понад 150 тис. км. Інтенсивно використовується Дунай. Довжина його румунської ділянки — 1075 км. Значення румунських річкових портів зростає у зв'язку зі створенням транс'європейської водної магістралі Рейн-Дунай. Головні дунайські порти — Ґалац, Браїла, Джурджу. Головний чорноморський порт — Констанца. Міжнародний аеропорт — у столиці.
Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — нафта, цемент, пиломатеріали, трактори, машини, кораблі, устаткування для нафтових свердловин, заводське обладнання, кукурудза, продовольчі товари. Машини та обладнання складають 60% вартості експорту, нафта — 10%.
Імпортують залізну руду, метали, електричний кабель, дизельні двигуни, кокс, продукцію важкого машинобудування.
Головні зовнішньоторговельні партнери — Німеччина, Італія, Росія.
Зростає значення міжнародного туризму як джерела надходження валюти.
Туристичні об'єкти
Національний парк Ретезат; резервати Біказ, Біля, Валя-Маре, Думбрава-Вадул, Кея-Турзій, Летя, Лучі, Саткі-нез, Снагов та ін.
У столиці — тріумфальна арка (1820 р.), Палац юстиції (1890-1895 pp.), палац Великих національних зборів (1907 p.), палац Республіки (1930-1937 pp.); церкви: Куртя-Веке (1559 p.), Міхай-Воде (1589-1591 pp.), патріарша (1654-1658 pp.), Фундені-Доамней (1699р.), Ставрополеос (1724-1730 pp.), Крецулеску; музеї: Національний мистецтв, Народного мистецтва, Феодального мистецтва, Природничих наук, Національний історичний, історії Бухареста, Етнографічний, Села (297 будівель на 10 га), Астрономії, Залізничний, та ін.; поблизу міста — палац Могошоая (1668 p.).
У м. Альба-Юлія — давньоримські укріплення, собор св. Михайла (1250-1290 pp.), капела Лацо (1512 p.), фортеця (XVIII ст.), найстаріший у країні Міський музей.
У Брашові — готична церква св. Варфоломея (1260 p.), Чорна церква (XIV-XV ст.), руїни фортеці XVI ст., ратуша (XVI ст.), нині — Історичний музей.
У м. Клуж-Напока — руїни міських укріплень із бастіонами та вежами (XIII-XVII ст.), готична церква св. Михаїла (XIV-XV ст.), будинок Корвінів (XV-XVI ст.), монастир францисканців (XV-XVIII ст.), церква єзуїтів (1718-1724 pp.), колишня резиденція трансільванських князів палац Банфі (1774-1785 pp.), Історичний музей, Етнографічний музей, Художній музей, ботанічний сад.
У Констанці — руїни давньогрецького м. Томи і давньоримського м. Коистантіни, візантійська базиліка (V-VI ст.), турецькі мечеті (XVIII-XIX ст.), Археологічний музей, Художній музей; поблизу міста — курорти Мамая та Ефорія.
Ум. Орадя — собор (1752-1770 pp.).
У Сібіу — руїни міських укріплень (XIII-XVII ст.), готична церква Спіталулуй (1292 p.), євангелічна церква (XIV-XVI ст.), палац (XVI ст.), ратуша (1750 p.), палац Брукенталя (1780-1785 pp., нині — музей Брукенталя).
У Сіґішоарі (родинному місті графа Дракули) — міські укріплення (XIII-XIV ст.) з брамами та вежами (Годинникова вежа заввишки 64 м), монастирська церква (XIII-XIX ст.), Нагірна церква (XIV-XV ст.).
У Сучаві (столиці Молдавського князівства) — замок Четатя де Скаун (XIV ст.), церкви св. Георгія (XV-XVII ст.), св. Дмитрія (XV-XVII ст.), св. Іллі (XV-XVII ст.).
У Тімішоарі — замок Яноша Гуняді (XV-XIX ст., нині — Історичний музей), церкви та монастирі (XVII ст.).
Найвідоміші монастирі — Козія (XIVст.), Нямц (XV-XVIII ст.), Дялу (1500-1502 pp.), в монастирях Воронец, Гумар, Молдовіца, Сучевіца (всі — XV-XVI ст.) — чудові настінні розписи.
Найвідоміші замки — Бран (1377 p.), Гунедоара (XV ст.), Криш (1559-1698 pp.), Фегераш (XV-XVI ст.).
Інша корисна інформація
Посольство Румунії в Україні знаходиться в Києві, вул. Михайла Коцюбинського, 8. Тел. 224-43-16, 224-52-61, факс 224-52-61.
Посольство України в Румунії знаходиться в Бухаресті, Calea Doroban-tilor, 16, Sector 1, Bucuresti. Телефон (8-10-4021) 211-69-86, факс 211-69-49.
Консульство України в Сучаві: Str. Mihai Viteazu, nr. 48, Suceava. Телефон (8-10-40320) 52-01-67, факс 52-47-35. |