На території нинішньої Швейцарії у II ст. до н. е. поселилися кельтські племена гельветів. Окрім них, у стародавні часи поселились і племена ретів. У 58 р. до н. е., після перемоги Юлія Цезаря у битві при Бібракті, Рим підкорив гельветів (у 15 р. до н. е. — ще й ретів). Після римлян на територію Швейцарії в IV -V ст. н. е. мігрували племена алеманів, бурґундів, остґотів. У 534-536 pp. територія ввійшла до складу держави франків. Протягом VII-VIII ст. населення сприйняло християнство. У 843 р. територію було розділено між Швабією та Бургундією (іншими словами, між Східнофранкським королівством і Священною Римською імперією). Країна об'єдналася 1032 р. і стала частиною Священної Римської імперії. До початку XIII ст. країна розпалася на низку феодальних князівств. За станом на 1264 р. східними правили представники Габсбурзької, західними — Савойської династій. Прагнучи зберегти свою незалежність від австрійських Габсбурґів, швейцарські лісові кантони Урі, Швіц і Унтервальден 1 серпня 1291 р. уклали між собою «вічний союз». Відтоді почалася історія нинішньої швейцарської держави. Згодом до союзу приєдналися кантони Люцерн (1332 p.), Цюрих (1351 p.), Ґларус і Цуг (1352 p.), Берн (1353 p.). Швейцарці воювали проти Бургундії, Франції, Священної Римської імперії. У 1315 р. вони здобули перемогу над австрійцями в битві під Морґартеном, 1386 р. — під Земпахе, 1388 р. — під Нефельсом. Спіймавши такого переконливого облизня, Габсбурги припинили спроби завоювати країну. Оскільки швейцарці зарекомендували себе вправними вояками, на них у феодальній Європі з'явився великий попит як на найманців. Ще й нині виключно швейцарці служать у гвардії Папи Римського. У 1499 р. Швейцарія фактично виборола незалежність від Священної Римської імперії, перемігши війська короля Бургундії Карла та імператора Максиміліана І. За станом на 1513 р. до складу країни входили 13 кантонів. Історична назва країни походить від назви кантону Швіц. Французи 1515 р. завдали швейцарцям поразки під час італійських війн, і вже наступного року кантони проголосили, що вони дотримуватимуться політики нейтралітету. Економічно розвинені міста країни — Цюрих і Женева стали в XVI ст. центрами Реформації. В історію вписалися прізвища Ж. Кальвіна та У. Цвінґлі. Реформація та Контрреформація спричинили дестабілізацію країни та громадянську війну. Сільські кантони, на відміну від міських, Реформацію зустріли вороже: боротьба між «містом» і «селом» тривала до 1712 р. За Вестфальським мирним договором 8 лютого 1649 p., яким завершилася Тридцятирічна війна, Габсбурги визнали незалежність Швейцарії як конфедерації. 5 березня 1798 р. французькі революційні армії окупували країну і 12 квітня утворили Гельветську республіку. Існувала вона до 10 березня 1803 p., коли імператор Наполеон відновив Швейцарію як конфедерацію кантонів. У 1799 р. відбувся швейцарський похід російського полководця О. В. Суворова. Він розбив французькі війська в битвах біля річок Абба і Треббіа та під Нові, а затим вийшов з оточення, перетнувши Альпи. Французька окупація тривала по 31 грудня 1813 р. Після тривалих переговорів у 1814 р. кантони затвердили Союзний договір, а в серпні 1815 р. підписали його. Віденський конгрес 1815 р. установив кордони країни, близькі до нинішніх, і гарантував їй «вічний нейтралітет». У 30-40-х pp. XIX ст. у країні розгорнулася боротьба між прихильниками Зондербунду та Конкордату. Сепаратистську католицьку лігу кантонів було утворено 1847 р. у рамках федерації після того, як в одному з них до влади доступилися радикальні сили. Після недовгої громадянської війни в 1847 р. у країні відновився мир і порядок. 21 листопада 1848 р. прийняли демократичну федеральну конституцію. За нею Швейцарія перетворилася з нейтрального союзу кантонів на єдину федеральну державу, хоча в офіційній назві країни й донині присутнє слово «конфедерація». 29 травня 1874 р. було прийнято нову редакцію конституції 1848 р. Швейцарці в обох світових війнах зберігали нейтралітет, хоча, скажімо, у Першій світовій війні симпатії франкомовних і німецькомовних кантонів були діаметрально протилежними. Нейтралітет Швейцарії базується на трьох основних принципах: відмова від участі у війнах, утримання від укладення воєнних договорів з іншими державами, остаточна відмова від будь-якого розширення території країни. У 1979 р. суб'єктом федерації став новий кантон Юра, а загальна кількість кантонів досягла 26. Жінки аж до 1971 р. не мали права голосу на федеральному рівні. У Швейцарії знаходиться штаб-квартира Міжнародного Червоного Хреста. Там також розміщені деякі установи ООН. Протягом періоду між двома світовими війнами у Швейцарії знаходилася штаб-квартира Ліги Націй. Після Другої світової війни країна не вступила до ООН, хоча цілі її діяльності схвалила, про що свідчить і надання території для розміщення різноманітних управлінських структур ООН. Швейцарія — високорозвинена індустріальна країна з інтенсивним сільським господарством, один із фінансових центрів світу й один із найбільших експортерів капіталу. Внутрішня стабільність і постійний нейтралітет приваблюють до швейцарських банків заможних вкладників із усього світу. У 1990-х pp. стало достеменно відомо про масштаби наживи швейцарських банків на знищенні євреїв упродовж Другої світової війни. 1 січня 2000 р. прийняли нову конституцію. Самоізоляція швейцарцям набридла: у травні 2000 р. на референдумі 2/3 проголосували за встановлення тісніших зв'язків з ЄС; а у березні 2002 р. більшість висловилася за вступ до ООН (прийнята 27 вересня того ж року). Виборний президент займає посаду з 1 січня по 31 грудня річно.

 

 

Швейцарія — найбільш гірська країна Європи. Виходу до моря вона не має. На півдні країни — Альпійські гори. Річки Рона і Рейн утворюють там широкі родючі долини. У цілому на Альпи припадає 60% території країни. Найвища точка країни — пік Дюфур (4634 м). В Альпах поширені льодовики. На схилах гір упродовж усієї зими лежить потужний шар снігу, часто сходять лавини. У горах, окрім лісів, є субальпійські та альпійські луки. Гори широко використовуються для рекреації (заняття туризмом, альпінізмом, зимовими видами спорту). У центрі країни — Швейцарське плоскогір'я. Його середня висота становить 580 м. На окраїнах плоскогір'я розкинулися великі озера.

 

Гори Юра розташовані в північно-західній частині країни. Цей район має сприятливі умови для молочного тваринництва, лісового господарства та вирощування винограду на південних схилах гір.

Клімат — помірний, вологий та залежить від висоти місцевості. У столиці середня температура січня близько 0, липня +19 °С. Такі ж температури і в Женеві. Річна кількість опадів — 800-2500 мм. Середньорічна кількість опадів — 1000 мм. У горах на висоті понад 3000 м сніг лежить постійно. Теплі вітри (фени) дмуть в Альпах наприкінці зими та навесні.

 

Мінеральні ресурси: природний газ, вугілля, залізна руда, уран, графіт, ка­м'яна сіль, тальк, мармур.

 

 

Промисловість. 2/3 виробництва електроенергії забезпечують гідростанції, решту — атомні електростанції. Виплавляють алюміній. Промисловості країни притаманна спеціалізація на виготовленні немасових точних, високоякісних і дорогих виробів із метою їх експорту. Високого розвитку досягли машинобудування та металообробка. Випускають ковальсько-пресове обладнання, високоточні металообробні верстати, електротехнічні вироби. За обсягом випуску високоточних верстатів країна посідає третє місце у світі. Здавна країна славиться виробництвом годинників (передусім механічних). За випуском цих годинників вона посідає перше місце у світі. Є підприємства хімічної, фармацевтичної, текстильної, швейної, трикотажної, взуттєвої, паперової, поліграфічної, харчової, ювелірної галузей промисловості. Всесвітньо відомими зразками продукції харчової промисловості є сири та шоколад. Високий рівень спеціалізації та якості продукції дозволяє Швейцарії успішно конкурувати на світових ринках.

 

Сільське господарство. У структурі вартості сільськогосподарської продукції тваринництво має значну пере­вагу над рослинництвом (співвідношення — 3 до 1). В аграрному секторі зайнято близько 5% робочої сили. Потреба країни у продовольстві забезпечується власним сільськогосподарським виробництвом більш як наполовину. Розводять велику рогату худобу переважно молочних порід. Розвинені свинарство, вівчарство, птахівництво. Основні сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, цукрові буряки, картопля, кормові трави, виноград, плодові (зокрема яблука), льон, тютюн, коноплі, овочі. У горах — лісозаготівлі.

 

Транспорт. Довжина залізниць — 5 тис. км, автошляхів — понад 60 тис. км.

 

Практично всі залізниці електрифіковані. Використовуються також гірські підвісні (понад 700 км), зубчасті (понад 100 км) та канатні (близько 60 км) дороги.

 

Транспортній мережі притаманна наявність тунелів. Зокрема, автошляховий тунель під Сеп-Готардським перевалом має довжину близько 17 км. Для внутрішнього судноплавства використовуються р. Рейн та озера. Головний порт — Базель. Міжнародні аеропорти—у столиці, Базелі, Женеві та Цюриху.

 

Зовнішня торгівля. Частка Швейцарії у світовому зовнішньоторговельному обороті становить 2%. Основні експортні товари — продукція машинобудівної та металообробної галузей промисловості (годинники, хімікати, текстиль, одяг, продовольство, прилади, фарма­цевтика). Експортується 70% продукції машинобудування, 80% — верстатобудування, понад 50% — текстилю, по­над 90% — годинників і фармацевтичної продукції.

 

Важливу роль в економіці країни відіграє надання банківських послуг. Швейцарія — четвертий за значенням (після США, Японії та ФРН) експортер капіталу.

 

Імпортують продукцію машинобудування, сталь, транспортні засоби, хімікати, вугілля, кокс, бавовну, вовну, пшеницю, природний газ, нафту.

 

Головні зовнішньоторговельні партнери — Німеччина, США. Понад 80% зовнішньоторговельного обороту припадає на Західну Європу та Північну Америку.

 

Іноземний туризм — важливе джерело валютних надходжень. Причому індустрія туризму працює цілорічно. Протягом року країну відвідує близько 10 млн іноземних туристів.

 

 

Швейцарський національний парк (Енґаден), численні резервати й заказники. Туристів передусім приваблюють Альпи із гірськолижними курортами та швейцарські озера.

 

У столиці — руїни середньовічних укріплень із Годинниковою вежею (XV ст.), ратуша (1406-1417 pp.), Федеральний палац (парламент, 1852-1901 pp.), готичний собор Санкт-Вінценц (1421-1588 pp.), церква Санкт-Петер-унд-Пауль; музеї: Швейцарський, Альпійський, Художній, Історичний, Природничої історії.

 

У Базелі — ратуша (XIV-XVI ст.), романо-ґотичний собор (XI-XV ст.) із гробницею Еразма Роттердамського, Історичний музей, Етнографічний музей, Публічне художнє зібрання.

 

У Женеві — ратуша (XV ст.), палац Енар, Палац виставок, Палац націй (1937 p.), собор Сен-П'єр (XII-XIV ст.), церква Сент-Марі-Мадлен (XIV-XV ст.), церква Сент-Жерве (XV ст.); музеї: Мистецтва та історії, Етнографічний, Природничої історії, Ботаніч­ний, Аріана, Історії наук і давнього міста, Рат, Старовинних музичних інструментів, Ж.-Ж. Руссо, Вольтера, Червоного Хреста; всесвітньо відомий фонтан «Жет д'о», ботанічний сад.

 

У Лозанні — собор Нотр-Дам (1175-1275 pp.), готична церква Сен-Франсуа (1258-1262 pp.), замок Сент-Мер (XIV-XV ст.), єпископський палац (XIV-XVI ст.), ратуша (XV-XVII ст.), палац графа Рюміна; музеї: Образотворчих мистецтв, Археологічний, Історичний, Олімпійський; місто відоме і як міжнародний курорт.

 

У Цюриху — собори Ґросмюнстер (XII-XV ст.), Фраумюнстер (XIII-XIV ст.), домініканська церква (XIII-XVII ст.), Готична церква Вассеркірхе (1479-1484 pp.), ратуша (1694-1698 pp.), Національний музей, Музей Сходу, Музей художніх ремесел, картинна галерея Кунстхауз.

 

Швейцарія відома також замками в Туні (XII ст.), Невшателі (XIII ст.), Шильйоні (XIII ст.), Морже (XV ст.), монастирем у Санкт-Ґаллені (XVIII ст.).

 

 

 

Посольство Швейцарської Конфедерації в Україні знаходиться в Києві, вул. Івана Федорова, 12, 2-й поверх. Телефони 220-53-86, 220-54-73, факс 220-53-75, 246-65-13. Візовий та консульський відділ: телефон 220-53-75.

 

Посольство України в Швейцарії зна­ходиться в Берні, 5 Feldeggweg, 53005, Bern. Телефони (8-10-4131) 352-23-16, факс 351-64-16.