СИРІЯ. Загальна довідка
|
Офіційна назва
|
Al JumhurTyah al 'ArabTyah as SurTyah
|
|
Столиця
|
Дамаск (2 335 000)
|
|
Рік здобуття незалежності
|
1946
|
|
Поясний час
|
Гринвіч плюс 2
|
|
Загальна площа (кв. км)
|
185 180, зокрема
Сільгоспугіддя (кв. км) - 58 000
Ліси (кв. км) - 7000
|
|
Населення
|
Чисельність населення (осіб) - 17 155 814
населення (осіб/кв. км) - 92,6
Частка міського населення (%) - 54
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) - 30
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) - 5
Тривалість життя (років) - 69
Частка дорослого письменного населення (%) - 71
|
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
3175
|
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
986
|
|
Валюта
|
1 сирійський фунт (£S) = 100 піастрів
|
|
ВНП ($ США на душу населення)
|
3200
|
|
Мови
|
Арабська (офіційна), курдська, вірменська
|
|
Етнічні групи
|
Араби (89%)
Курди (6%)
Вірмени (2%),
|
|
Релігійний склад населення
|
Мусульмани-суніти (74%)
Мусульмани-шиїти — нусайрити, Алавіти, Друзи та інші (16%)
Християни (10%),
|
|
Глава держави
|
Президент
|
|
Законодавчий орган
|
Народна рада
|
|
Адміністративно-територіальний поділ
|
13 провінцій та 1 місто
|
Історія
Сирія відома з дуже давніх часів. Стародавні народності — ханаанці, аккадці, фінікійці свого часу мешкали на території Сирії, змінюючи одна одну. На початку 2-го тис. до н. е. на території Сирії існувало кілька держав. Ассирійський цар Шамші-Ахад І на північному сході нинішньої Сирії 1800 р. до н. е. заснував свою столицю. У XVI-XV ст. до н. е. країну завоював Стародавній Єгипет, у XIV ст. до н. е. — Хетська держава. На початку X ст. до н. е. виникло Дамаське царство. Починаючи з VIII ст. до н. е. воно почергово входило до складу Ассирії, Нововавилонського царства, давньоперського царства Ахеменідів. 333 р. до н. є. країна стала частиною імперії Александра Македонського, а після її розпаду наприкінці IV ст. до н. е. — центральною провінцією еллінської держави Селевкідів. Римська імперія встановила контроль над Сирією в 64 р. до н. е. У 395 р. н. е. влада перейшла до Східної Римської імперії — Візантії. Сирія входила до її складу впродовж 240 років. За цей час у країні панівною релігією стало християнство. У 630-х pp. регіон став частиною Арабського халіфату, а Дамаск упродовж правління Династії Омейядів (661-750 pp.) був його столицею. Сирія занепала, коли династія Аббасидів перенесла столицю халіфату до Багдада. Пісья середини VIII ст. країна перетворилася на провінцію інших імперій. Протягом X-XIV ст. знаходилася під владою арабських, єгипетських, тюркських династій. У 1096 р. країну підкорили хрестоносці. В північно-західній частині Сирії утворилось Антіохійське князівство. Східна частина країни розпалася на окремі арабські володіння. В 1099 р. хрестоносці створили Єрусалимське королівство, частиною якого стала й Сирія. Араби вигнали з країни хрестоносців у 1187 р. Турки-сельджуки та єгипетські мамлюки в XI-XIII ст. відбивали походи хрестоносців. Протягом чотирьох століть — із 1516 р. до 1918 p., Сирія була (з невеликими перервами) частиною Османської імперії. Французи окупували країну в лютому-червні 1799 p., а єгиптяни на чолі з Ібрагім-пашею — з 27 травня 1832 р. до 10 жовтня 1840 p., коли він правив країною. На зламі XIX-XX ст. підняв голову арабський націоналізм. Антитурецький сепаратизм арабів заохочували під час Першої світової війни Франція та Велика Британія. У вересні 1918 р. на півдні почалося антитурецьке повстання, 30 вересня арабські загони зайняли Дамаск, де була проголошена «незалежність арабів». Але вже 25 жовтня Сирію окупували британські війська, через рік їх заступили французи. Після поразки в цій війні Туреччини Ліга Націй в 1920 р. видала Франції мандат на управління країною. В 1920 р. в історії країни був короткий період (8 березня — 28 липня) її незалежності, як Королівства Сирія (монархом був король Фейсал, який згодом став королем Іраку). Спорадичні антиколоніальні виступи початку 1920-х pp. переросли в повстання, що тривало протягом 1925-1927 pp. Конституція 1930 р. передбачала введення посади президента, 11 червня 1932 р. ним став Мухаммад Алі Бей аль-Абід. На початку Другої світової війни Сирія контролювалася вішистським урядом Франції. 21 червня 1941 р. країну окупували війська Великої Британії та «Вільної Франції». Сирію проголосили республікою 16 вересня 1941 р. Незалежною вона стала 1 січня 1944 р. 17 квітня 1946 р. незалежність визнала Франція, з країни було виведено іноземні війська. Політична ситуація була нестабільною, про що свідчить хоч би те, що в 1949-1951 pp. сталися чотири військові перевороти, в 1954 р. — ще один. Протягом 1958-1961 pp. Сирія входила до складу Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР), утвореної 22 лютого 1958 р. Під час чергового військового перевороту у вересні 1961 р. країна вийшла зі складу ОАР. Своє існування ОАР фактично припинила 28 вересня 1961 р. (відтоді країна має назву Сирійська Арабська Республіка), хоч єгипетські можновладці аж до 11 вересня 1971 р. називали свою країну ОАР. Після військового перевороту в березні 1962 p., в 1963 р. стався ще один (так звана «революція 8 березня»), а спроби двох інших не увінчалися успіхом. Провідне політичне угруповання — Партія арабського соціалістичного відродження (БААС) — залишалося розколотим з огляду на особисті та ідеологічні суперечності. Було взято курс на націоналізацію. 23 лютого 1966 p., 18 листопада 1970 р. та 22 лютого 1971 р. сталися чергові військові перевороти, і після останнього на чолі країни опинився політик, який надовго захопив владу. Цим політиком був лівий баасист, міністр оборони, генерал-лейтенант Хафез аль-Асад. Країна почала претендувати на роль провідної держави регіону, зокрема включила до сфери свого впливу Ліван. У 1967 р. і 1973 р. Сирія, як і інші арабські держави, зазнала поразок у війнах проти Ізраїлю. Під час 6-денної війни 1967 р. вона 10 червня втратила Ґоланські висоти. В 1974 р. Ізраїль повернув значну їх частину та обіцяє повернути решту в обмін на гарантії миру з боку Сирії. В 1975-1989 pp. Сирія, ввівши свої війська до Лівану, глибоко загрузла в тамтешній громадянській війні. Відносини з Радянським Союзом погіршилися в 1988 p., а зі США — поліпшилися з 1990 р. Сирія відновила відносини з Єгиптом, перервані після візиту його президента Анвара Садата до Ізраїлю. Після загарбання Іраком Кувейту Сирія в 1990 р. надіслала свої війська для оборони Саудівської Аравії. Керівник Організації визволення Палестини (ОВП) Я. Арафат відвідав у грудні 1991 р. Дамаск і помирився з президентом X. аль-Асадом. Ворогували вони відтоді, коли Сирія ввела свої війська до Лівану, бо саме в Бейруті знаходилася штаб-квартира ОВП. У 1992 р. країна взяла обережну участь у переговорах із близькосхідного врегулювання. На відміну від своїх союзників періоду збройного протистояння з Ізраїлем — Єгипту та Йорданії — Сирія не пішла на зближення з Ізраїлем. Оскільки 1993 р. мирний договір уклали ОВП та Ізраїль, а 1994 р. — Йорданія та Ізраїль, то на X. аль-Асада чинили тиск, щоби він знайшов порозуміння з Ізраїлем. У лютому 1999 р. 68-річного X. аль-Асада вп'яте переобрали на посаду президента на черговий 7-річний термін. 10 червня 2000 р. він помер і главою держави та армії призначили його 34-річного сина Башара, який після референдуму офіційно заступив ці посади 17 липня. У травні 2001 р. країну відвідав Папа Римський, тут він уперше молився в мечеті.
Природно-ресурсний потенціал
Уздовж Середземноморського узбережжя пролягає рівнинна смуга завширшки до 32 км. Тут склалися сприятливі умови для вирощування цитрусових і тютюну. Паралельно тягнеться хребет Ансарія (Ен-Нусайрія). На південь від масиву — гори Антиліван. Там знаходиться найвища точка країни — г. Еш-Шейх (Гермон, 2814 м). Антиліван переходить у Ґоланські висоти. Переважна частина країни — плато. Його навпіл розділяє р. Євфрат (Шатт-ель-Фурат). Плато вважається сприятливим для вирощування бавовнику. В південній частині цього плато простяглася Сирійська пустеля. Переважає рослинність пустель і напівпустель. На узбережжі та в горах трапляються ліси з дуба, сосни, кипариса, лавра.
Клімат — субтропічний (середземноморського типу: м'яка, волога зима та сухе, жарке літо). У внутрішніх районах — клімат сухий, з ознаками континентального. Середні температури січня коливаються від +4 до +12, липня — від +26 до +33 °С. У столиці середня температура січня +7, липня +27°С. Коли влітку дме вітер хамсін, температура підвищується до +43, +49 °С. Дощів річно випадає 100-300 мм. У горах їхня кількість зростає до 1000 мм.
Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, бітум, буре вугілля, залізна й марганцева руди, хроміти, мідь, свинець, нікель, сурма, фосфорити, сірка, кам'яна сіль, сода, гіпс, мармур.
Економіка
В економіці країни провідну роль відіграє державний сектор. У ньому створюється 50% національного доходу. Він забезпечує близько 75% вартості промислової продукції та концентрує 70% основних засобів виробництва. У 1990-х pp. активізувалася діяльність приватного сектора, особливо в сільському господарстві, роздрібній торгівлі, сфері послуг, автотранспорті, житловому будівництві.
Сільське господарство. В аграрному секторі зайнято майже 50% робочої сили. Він забезпечує 30% національного доходу. Вирощують зернові й зернобобові культури, а також бавовник, цукрові буряки, цукрову тростину, тютюн, кукурудзу, овочі. Розроблено план розширення площ оброблюваних земель до 6400 кв. км.
Розвивають плодівництво, виноградарство, баштанництво. На рослинництво випадає 65%, на тваринництво — 35% вартості сільськогосподарської продукції. Тваринництво має екстенсивний характер. Розводять овець, кіз, велику рогату худобу, віслюків, мулів, верблюдів. Рибальство. Поряд із приватним землекористуванням набула поширення кооперація постачальницько-збутового типу. Є кілька державних сільськогосподарських підприємств.
Промисловість. Видобувають нафту, фосфорити, сіль. Євфратська гідроелектростанція (будівництво якої розпочалося 1978 р.) нині забезпечує 40% потреб країни в електроенергії. Промисловість країни представлена текстильними, харчовими, хімічними, машинобудівними, шкіряно-взуттєвими, нафтопереробними, будівельними, цементними підприємствами. Поширені кустарні промисли (зокрема виготовлення килимів). Свого часу за участю СРСР у Сирії було побудовано понад 40 економічних об'єктів, створено нафтодобувну промисловість, іригаційні системи, залізниці, високовольтні лінії електропередач.
Транспорт. Довжина залізниць — близько 2 тис. км, автошляхів — близько 30 тис. км. Територією Сирії прокладено трубопроводи. Ними нафта Іраку та Саудівської Аравії перекачується до середземноморських портів. Головні морські порти — Баніяс, Тартус, Латакіа. Міжнародні аеропорти — у столиці та Халебі (Алепио).
Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — нафта, нафтопродукти, бавовна, текстильні та шкіряні вироби. Нафта стала головним джерелом експортних надходжень 1974 р. Нині вона забезпечує 40% таких надходжень.
Імпортують залізо, сталь, продукцію машинобудування, нафту й нафтопродукти, шовк, вовну, дерево, транспортні засоби, хімікати.
Головні зовнішньоторговельні партнери — Італія, Франція, Іран, Росія, країни Східної Європи.
Туристичні об'єкти
Дамаск — одне з найдавніших міст світу (відомий з XVI ст. до н. е.), у місті: брама, акведук, руїни монументальної арки та святилища Юпітера Дамаського з коринфською колоною (все — римської доби); фортечні вежі та брами (XII —XV ст.), палац Каср аль-Азем (1759 p.), цитадель; мечеті: Омейядів (VIII-XIII ст., одна зі святинь мусульманського світу), шейха Мох'ї-ад-діна (1518 р.) з його мавзолеєм і мінаретом, Такія Сулейманія (1554 p.), Дервішія (1574 p.); медресе: ан-Нурія (1171 p.), Аділія (1222 p.), Захірія (1277 р.), мавзолей Салах-ад-діна (ХІІ ст.), шпиталь Нур-ад-діна(1154 p.); каплиця св. Павла, каплиця Ананії, кафедральний собор св. Марка; музеї: Національний археологічний, Народного мистецтва і традицій, історичний м. Дамаска, Арабської епіграфіки, Військовий, Медицини та наук, Аднан Малкі; поблизу міста — монастир Різдва Богородиці з чудотворною іконою Шагура (Владичиця), написаною апостолом Лукою; селище Маалюля, де знаходяться одні з найперших християнських монастирів св. Фекли та св. Сергія, це — єдине місце у світі, де розмовляють одним із діалектів арамейської мови, яку вчені вважали мертвою.
У Пальмірі — столиці цариці Зенобії — споруди І-ІII ст.: колонада завдовжки понад 1 км із колон заввишки 9 м, що закінчується тріумфальною аркою, амфітеатр, величний храм бога Бела, храм бога Баалшаміна, Археологічний музей.
У Халебі (Алеппо) — руїни фортечних стін і п'ять брам (XIV-XVI ст.), цитадель (XII-XIII ст.), Велика мечеть (VIII-XIII ст.) із квадратним мінаретом, мечеть-медресе аль-Халавія (XII ст.), мечеть-медресе Фірдаус (1235 p.), Національний музей, Муніципальний музей.
Поблизу Хомса — руїни арабського замку Каср аль-Хейр аль-Ґарбі (727 p.), замку хрестоносців Крак-де-Шевальє (XII ст.).
Інша корисна інформація
Найближче посольство Сирії знаходиться в Москві, Мансуровскій пров., 4. Телефон (8-10-7095) 203-15-21, 203-15-28, 203-29-75, 203-15-28.
Посольство України в Сирії знаходиться у Дамаску: р-н Східна Мезза, вул. Салям, 14; Р. О. Box 33944, Damascus. Телефон (8-10-96311) 611-30-16, факс 612-13-55.
|
Сирія
