Протягом 1-го тис. до н. є. територія нинішнього Туркменістану входила до складу таких держав, як Марґіана, Парфія, Мідія. У VI —IV ст. до н. е. територія належала державі іранських Ахеменідів та імперії Александра Македонського. Від III ст. до н. е. Туркменистан входив до складу Парфянського царства та держави Сасанідів. Протягом V —VIII ст. н. е. на країну нападали ефталіти, тюрки, араби. Іслам прийшов до країни з її завойовниками-арабами в 716 р. Населення Туркменістану брало участь в антиарабському повстанні Муканни. Протягом IX —X ст. країна була у складі держав Тахіридів та Саманідів. До початку XI ст. Туркменистан завоювали огузи. Наприкінці X ст. в арабській літературі вперше з'явилося слово «туркмен» як узагальнююча назва групи кочових тюркомовних племен Середньої Азії, на відміну від рільничого перськомовного населення. В XI ст. туркменами стали називати і турків-сельджуків. Турки-сельджуки і Хорезм панували над країною в XI-XIII ст. У XIII-XV ст. Туркменістан був під владою монголо-татар, започаткованою Чинґісханом, а потім — у державі Тимуридів. Узбеки захопили країну в XV ст. її територію розділили між собою Хівинський та Бухарський емірати. Туркменістан був останнім регіоном Середньої Азії за часом його входження до складу Росії. Частина туркменських племен (абдали, чаудори, іґдири, бурунчуки, бузачі) перейшла під владу Росії 9 травня 1802 р. Царська Росія розпочала завоювання Туркменістану (Закаспійської області) в 1869 р. Саме тоді загін російських військ висадився в затоці Каспійського моря та заклав укріплення — майбутнє м. Красноводськ. Туркмени чинили сильний опір. 12 січня 1881 р. війська генерала М. Скобелева підкорили туркменську фортецю Ґеок-Тепе і 18 січня — аул Асхабад (тоді загинуло близько 150 тис. туркменів). Через три роки російське підданство без боїв прийняли мервські текінці, ще через рік — мурґабські сарики й тедженські саліри. Бухарський емірат визнав васальну залежність від Росії в 1868 p., Хівинське ханство — в 1873 р. Приєднання всієї сучасної території Туркменістану до Росії завершилося 1885 р. З 1882 р. територія Туркменістану називалася Закаспійською областю. Нею керував начальник військ Закаспію, резиденція якого була в Асхабаді. У 1898 р. область ввійшла до складу Туркестану — генерал-губернаторства, яке адміністративно об'єднувало всю Середню Азію. В 1880—1886 pp. було споруджено залізницю Красноводськ-Чарджоу. Вона відкрила Середню Азію для російського та іноземного капіталів. В 1895 р. розпочали видобувати нафту. В 1916 р. у Туркменістані вибухнуло антицарське повстання у зв'язку з призовом чоловіків-туркменів на тилові роботи в армії. Після революції 1917 р. Туркменістан протягом короткого часу був незалежною державою. 2 (15) грудня 1917 р. більшовики захопили владу в Асхабаді, але білогвардійці та есери в липні 1918 р. організували повстання й взяли її в свої руки. 23 липня 1918 р. есери проголосили, утворення Закаспійської республіки. її якийсь час підтримували британські війська, що їх у серпні було введено до країни (виведено у вересні 1919 p.). З цією республікою Червона армія покінчила у травні 1919 — лютому 1920 р. 30 квітня 1918 р. у складі РРФСР було створено Туркестанську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку, куди ввійшла основна частина сучасного Туркменістану. Туркменську Радянську Соціалістичну Республіку проголосили 27 жовтня 1924 р. і 13 травня 1925 р. вона ввійшла до складу СРСР. Суверенітет Туркменістан проголосив у серпні 1990 р. 27 жовтня 1990 р. Верховна рада Туркменської РСР запровадила посаду президента республіки, ним став Сапармурад Атаєвич Ніязов (колишній перший секретар ЦК компартії Туркменістану з грудня 1985 р. і голова Верховної Ради Туркменської РСР з 19 січня 1990 p.). Культ його особи в Туркменістані почав формуватися ще за радянських часів. Ніхто з колишніх комуністичних керівників на теренах СРСР не має нині такого статусу у своїх країнах, як лідер Туркменістану. 29 жовтня 1991 р. Верховна рада республіки прийняла Декларацію про незалежність і затвердила нову назву країни — Республіка Туркменістан. 21 грудня 1991 р. Туркменістан приєднався до СНД, а 2 березня 1992 р. став членом ООН. Конституція, прийнята 18 травня 1992 p., посилила владу президента, надала йому 22 жовтня 1993 р. титул «Туркменбаші» (вождь туркменів) і проголосила Туркменістан демократичною, правовою і світською державою. За результатами І референдуму 16 січня 1994 р. перебування С. Ніязова на посаді президента було продовжено до 2002 р. 11 грудня того ж року відбулися вибори до законодавчого органу — Маджлісу. Перемогу на них здобули колишні комуністи, які назву своєї партії змінили на іншу — Туркменська демократична партія. Що ж до демократії, то її саме в Туркменістані найменше серед усіх республік колишнього СРСР. На парламентських виборах 12 грудня 1999 р. всі 50 місць дісталися Демократичній партії (правлячій та єдиній). В кінці грудня 1999 р. парламент проголосив С. Ніязова довічним президентом. На початку 2001 р. було заборонено палити у громадських місцях (С. Ніязов кинув палити за два роки до цього, після того, як у Німеччині восени 1998 р. йому зробили операцію на серці). 25 листопада 2002 р. стався замах на С. Ніязова, але нападники не влучили в президента. Офіційно повідомили, що в організації підозрюються опозиціонери, що мешкають за кордоном (засуджені до 25 років ув'язнення заочно). Безпосередніх виконавців засуджено до довічного ув'язнення.

 

 

 

На заході країни — Каспійське море. Переважна частина (до 4/5) території країни лежить у межах Туранської низовини, яку в більшості займає пустеля Каракуми (Чорні піски). На півдні та південному заході — вулканічні гори Копетдаг (найвища точка країни — г. Ризе заввишки 2942 м) і Паропаміз. Бувають землетруси, катастрофічні — в 1929 і 1948 pp. (останній повністю знищив столицю). Єдина велика ріка — Амудар'я, менш значні — Мурґаб, Теджен і Атрек. Переважає пустельна рослинність. Ґрунти — сіро-бурі та сіроземи.

 

Клімат — різко континентальний, посушливий. Літо — жарке й сухе, зима — холодна. У Каракумах влітку реєструвалася температура +50 °С, а в м. Ґушга (Кушка) взимку -33 °С. Середні температури січня коливаються від —6 до +4 (у долині Атреку), липня — від +27 до +32 °С. Дощів випадає від 80 мм на південному сході країни до 300 мм у горах. У столиці середня температура січня +1, липня +30 °С.

Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, озокерит, вугілля, срібло, свинець, сірка, барит, кам'яна й калійна солі; затока Кара-Богаз-Ґол — найбільша у світі природна фабрика сульфату (мірабіліту).

 

 

 

Промисловість. Гірничодобувна промисловість веде перед. Газ видобувають на родовищах Шатлик, Даулетабад, Наїн, Ачак та ін. Нафту видобувають у Західному Туркменістані, мірабіліт — у затоці Кара-Богаз-Ґол, сірку — у Гаурдаці. Виробляють соду, сульфат натрію, суперфосфат, калійні добрива, сірчану кислоту. Переробляють нафту. Є підприємства машинобудівної, металообробної, харчової, легкої, будівельної, хімічної галузей промисловості. Легка і харчова промисловість вважаються пріоритетним сектором економіки країни. Поширені народні ремесла, зокрема виготовлення килимів, шовкових тканин, меблів, посуду.

 

Сільське господарство. Усе рослинництво — на зрошуваних землях, великим зрошувальним каналом є Каракумський. Найголовніша сільськогосподарська культура — бавовник. Вирощують також зернові (пшеницю, ячмінь, рис, джугару) та кормові культури. Виноробство, плодівництво, баштанництво. Туркменські дині вважаються найсолодшими в світі. Провідна галузь відгінно-пасовищного тваринництва — вівчарство (зокрема каракулівницьке). Розводять велику рогату худобу, коней (ахалтекінські рисаки — чи не найкращі в світі), верблюдів. Розвивається шовківництво. Колгоспи і радгоспи перетворено на селянські об'єднання. Сільськогосподарську продукцію створюють дайхани (фермери), підсобні господарства підприємств і організацій, приватні товаровиробники та громадяни. Питома вага приватного сектору у випуску багатьох видів сільськогосподарської продукції перевищує 50%.

 

Транспорт. Протяжність залізниць — понад 2 тис. км (13 травня 1996 р. відкрито сполучення з Іраном), автошляхів — близько 23 тис. км (18 тис. км із твердим покритттям). Головний порт на Каспійському морі — Туркменбаші (до 1992 р. Красноводськ). Працюють поромні переправи Туркменбаші-Баку та Бекдаш-Баку. Для внутрішнього судноплавства використовуються р. Амудар'я та Каракумський канал. Міжнародний аеропорт — у столиці. Є трубопровідний транспорт.

 

Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — природний газ, нафта, нафтопродукти, електроенергія, бавовна, мінеральні добрива.

 

Імпортують техніку та устаткування, лісоматеріали, чорні метали, цукор, тваринне масло, електротовари, засоби зв'язку.

 

Головні зовнішньоторговельні партнери — Україна, Росія, країни Середньої Азії та Казахстан.

 

 

 

Заповідники Амудар'їнський, Бадхизький, Капланкирський, Копетдазький, Красноводський, Репетецький, Сюнт-Хасардазький.

 

У столиці — Історичний музей, Краєзнавчий музей, Музей образотворчих мистецтв, ботанічний сад; за 18 км на захід від міста — історико-культурний заповідник Ніса (заснований 1881 р.) — руїни столиці давньої Парфянської держави (III ст. до н. є. — III ст. н. є.).

 

Поблизу Байрам-Алі — руїни давнього Мерва: городище Ерк-Кала; городище Ґяур-Кала з буддійськими та християнськими монастирями, замками, мечеттю Бену-Махан; городище Султан-Кала з цитаделлю Шахріяр-арк (XI — XII ст.), палацом (XI — XII ст.), мечеттю Джума (ХІ — ХІІ ст.), мавзолеєм султана Санджара (XII ст.); мавзолей Мухаммеда ібн Зейда (1113 p.).

 

Поблизу Куня-Урґенча — руїни давнього Ургенча, столиці феодального Хорезму (XII — XIV ст.); фортеця Ак-Кала, мавзолей Фахрад-дін-Разі (XII ст.), мавзолей Текеша (XII —XIII ст.), мінарет Кутлуґ-Тимура (XIV ст.), ханана з мавзолеєм Наджмеддіна Кубра (XIVст.), мавзолей династії Суфі— Тюрабек-ханим (XIV ст.),

 

 

 

Посольство Туркменістану в Україні знаходиться у Києві, вул. Пушкінська, 6. Телефони 229-34-49, 229-46-83, факс 229-30-34.

 

Посольство України в Туркменістаиі знаходиться в Ашгабаті, 744001, вул. Аза-ді, 49. Телефони (8-10-99312) 39-13-73, 39-12-40, факс 39-10-28.