Від VIII ст. до н. е. територія нинішнього Узбекистану входила до складу відомих стародавніх держав тогочасного світу — Бактрії, Хорезму, Согдіани, Парфії. Соґдійцями називають стародавніх жителів нинішньої Зеравшанської долини, бактрійцями — населення Гіссарської долини, а також території на південь від неї та Сурхан-Шерабадської долини, хорезмцями — населення нижньої течії Амудар'ї. У VI-IV ст. до н. е. Узбекистан потрапляв під владу іранських Ахеменідів та імперії Александра Македонського, у III-II ст. до н. е. країна була у складі держави Селевкідів та Греко-Бактрійського царства. Протягом II ст. до н. е. — VIII ст. н. е. на землях Узбекистану існували невеликі держави племен канґюй, тохарів, ефталітів, Фергана, Кушанське царство, Тюркський каганат тощо. У VIII ст. регіон потрапив під владу арабів, які принесли сюди іслам та арабську мову, зокрема писемність. Проти арабських завойовників місцеве населення повста-вало. Значним було повстання Мукан-ни. Територія Узбекистану впродовж IX —XII ст. належала до держав Са-манідів, Караханідів та Хорезму. У XIII ст. ввійшла до монгольської імперії Чингісхана (нашестя сталося 1219 p.), а в XIV ст. — до імперії Тимура (Тамер-лана). Самарканд і Ташкент знаходи¬лися на «шовковому шляху». У XV ст. утворилася узбецька держава Шейба-нідів. Бухарське ханство виникло в 1500 p., Хівинське — в 1511 p., Кокандське — в 1710 р. Отже, кочові узбецькі племена прибули на нинішню тери¬торію країни порівняно недавно — у кінці XV — на початку XVI ст., осіли та асимілювалися з місцевим населен¬ням. Починаючи з 1717 р. російські вій¬ська нападали на територію Узбекис¬тану. Згодом справа дійшла до анексії. У 1862 р. російські війська розпочали вторгнення до Середньої Азії. Росій¬ська імперія приєднала до себе у 60 — 70-х pp. XIX ст. узбецькі землі (Са¬маркандську область, частини Ферган¬ської, Семиріченської та Сирдар'їнської областей). Туркестанське генерал-гу¬бернаторство у складі Росії було утворе¬не 1867 p., його столицею став Ташкент. Бухарський емірат та Самаркандське ханство в 1868 p., а Хівинське ханство в 1873 р. потрапили у васальну залежність від Росії. Зокрема, на халаті бу-харського еміра засяяли погони російського полковника. Кокандське ханство не знайшло спільної мови з царем і припинило існування 19 лютого 1876 р. Протягом листопада 1917 р. — березня 1918 р. було проголошено радянську владу на узбецьких територіях, що були у складі Росії. 12 грудня 1917 р. Коканд проголосив автономію, заворуши¬лися білогвардійці та басмачі. З ними протягом 1918 — 1919 pp. Червона армія в основному покінчила. 16 березня 1918 р. узбецькі землі ввійшли до складу Туркестанської Автономної Радян¬ської Республіки у складі РРФСР. На порядку денному стало встановлення соціалізму в Бухарі та Хорезмі. 2 лютого 1920 р. в Хівинському ханстві, а 2 вересня того ж року — в Бухарському еміраті хан та емір втратили владу, бу¬ли утворені Бухарська та Хорезмська народні республіки. 11 квітня 1921 р. утворили Туркестанську РСР. 27 жовт¬ня 1924 р. провели національно-дер¬жавне розмежування Середньої Азії. 5 грудня 1924 р. утворилась Узбецька РСР, 13 травня 1925 р. її прийняли до СРСР на правах союзної республіки. Раніше, 17 лютого 1925 р. приєднали¬ся Бухарська РСР і Хорезмська РСР. 5 грудня 1936 р. до складу республіки ввійшла Каракалпацька АРСР. Було проведено земельно-водну реформу, розкріпачено жінок, ліквідовано старі школи, здійснено колективізацію та ін¬дустріалізацію. Басмацький рух зберігав активність ще кілька років після падіння Хіви та Бухари. Вимоги про незалежність Узбекистану залунали в червні 1989 р. під час кривавих по¬громів у Ферганській долині, коли постраждали турки-месхетинці та кримські татари, яких Й. Сталін силоміць пере¬селив до Середньої Азії в 1944 р. 18 лютого 1990 р. було проведено парламентські вибори, перемогу на яких здобули комуністи. Щоправда, назва партії змінилася на народно-демократичну. 24 березня 1990 р. Верховна рада рес¬публіки ввела посаду президента Узбекистану. Ним став Іслам Каримов, який протягом 1989—1991 pp. був першим секретарем ЦК компартії Узбекиста¬ну. 20 червня 1990 р. Верховна рада Узбецької РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. 29 серпня1991 р. було прийнято закон про дер¬жавну незалежність. 31 серпня 1991 р. проголосили державну незалежність і утворення самостійної суверенної держави — Республіки Узбекистан. Фактично незалежним Узбекистан став 21 грудня 1991 p., після референдуму. То¬ді ж країна стала членом СНД. Чинну конституцію прийняли 8 грудня 1992 р. Три головні опозиційні партії в Узбекистані офіційно заборонені. Ісламські фундаменталісти та народні демократи не відзначаються взаємними симпатіями. У 1998 р. Іслам Каримов, який уславився надзвичайно жорстокими за¬ходами в боротьбі проти злочинності (таємним фізичним знищенням лиходіїв та закриттям статистики злочинів і покарань), публічно заявив про свою готовність особисто розстріляти фунда-менталістів, засуджених до страти за тяжкі терористичні злочини. На президентських виборах у січні 2000 р. І. Ка-римова переобрали на новий термін. Референдумом у січні 2001 р. його повноваження продовжені ще на два роки та створено двопалатний парламент. У жовтні 2001 р. країна надала свої бази американским військам, що воювали проти талібівських угруповань в Афганістані. У 1996 р. Узбекистан ра¬зом із Киргизстаном і Казахстаном утворили економічний союз. В економіці країни відбувається процес приватизації. Стимулюється дрібне та середнє підприємництво. Держава зберігає за собою контрольні пакети акцій енергетичних, гірничодобувних, паливних, металургійних підприємств. Саме вони забезпечують основні валютні надходження.

 

 

 

Переважна частина території країни знаходиться у межах Туранської низовини. Значну ЇЇ частину охоплює пустеля Кизилкуми (Червоні піски). 80% території Узбекистану — рівнини. У районі Аральського моря поверхня піднімається до 90 м над рівнем моря. Амудар'я утворює алювіальну дельту в центрі Каракалпакії. На північному сході та півдні — відроги й передгір'я Тянь-Шаню та Гіссаро-Алаю (тут знаходиться найвища точка країни — 4643 м). Між ними розташовані міжгірські впадини — Ферганська, Зеравшанська, Чирчик-Анґренська. Особливою родючістю відзначається Ферганська долина. Є ще кілька великих оазисів. Бувають землетруси. Найсильніші спостерігаються в передгірній частині Ферганської долини, на південних схилах Ґіссарського хребта та у верхній течії р. Тупалангдар'я. Катастрофічними були землетруси 1889 та 1902 pp. у районі Андіжана. 26 квітня 1966 р. стався великий землетрус, епіцентр якого знаходився під Ташкентом. Подібний руйнівний землетрус був у Ташкенті 1868 р. Основні ріки — Амудар'я та Сирдар'я, що впадають в Аральське море. За радянських часів води Амудар'ї та Сирдар'ї так безтямно розбирали для зрошення, що Аральське море втратило 2/3 своєї площі, перетворившись на дві калюжі, що висихають. Це — одна зі світових зон екологічного лиха, позаяк бурі розносять сіль із висохлого морського дна на величезні відстані. Долина Амудар'ї — другий після Ферганської долини район рослинництва. Є чимало штучних водойм. Із грунтів переважають сіроземи та сіро-бурі. Панівною рослинністю рівнин є пустельна. У горах трапляються степи, ліси, гірські луки.

 

Клімат — різко континентальний, посушливий. На північному заході середня температура січня становить — 10, на південному сході +3 °С. Інколи, навіть на півдні, морози сягають -25 °С. На півночі (плато Устюрт) температура може знижуватися до -38 °С. Серед¬ні температури липня коливаються від +26 на півночі до +32 °С на півдні. 21 червня 1914 р. в Термезі було зареєстровано рекордну літню температу¬ру +49,5 °С. На рівнинах річно -80 — 90 мм опадів. їхня кількість у горах зростає до 1000 мм.

Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, озокерит, кам'яне та буре вугілля, мідь, свинець, боксити, цинк, вольфрам, молібден, вісмут, уран, золото, срібло, фосфорити, сірка, азбест, графіт, кам'яна та калійна солі, польовий шпат, флюорит, гіпс, бентоніт, каолін, вапняки, кварц, виробне та иапівдорогоцінне каміння (бірюза, гранат, лиственіт, онікс, яшма, родоніт), мармур.

 

 

 

Промисловість. Видобувають нафту, природний газ, кам'яне та буре вугілля, мідь, свинець, цинк, вольфрам, золото (сьоме місце у світі), графіт, напівдо-рогоцінне каміння. Провідними галу¬зями промисловості є хімічна (вироб¬ництво азотних і фосфорних добрив, хімічних волокон і пластмас), машино¬будівна, електротехнічна, радіоелектро¬ніка, приладобудівна, харчова. Діють підприємства чорної та кольорової ме¬талургії. Машинобудівні підприємства випускають трактори, бавовнозбиральні комбайни, прядильні машини, верста¬ти, літаки, прилади, кабель, трансфор¬матори, холодильники, обладнання для легкої та харчової промисловості, ліфти, екскаватори, компресори, електропобу¬тові прилади тощо. Отож, у структурі промисловості переважають галузі, спрямовані на переробку сільськогос¬подарської сировини та виробництво машин, обладнання і матеріалів для аг¬рарного сектору. Близько половини вартості промислової продукції припа¬дає на легку та харчову промисловість. Індустріалізація за будь-яку ціну та мо-нокультурність аграрного сектору (ви¬рощування бавовнику на більшості сіль¬ськогосподарських площ) негативно по¬значилися на стані навколишнього се¬редовища.

 

Сільське господарство. Зрошуване рільництво — основа сільськогосподар¬ського виробництва. Під технічними культурами — майже половина посів¬ної площі. Частка кормових і зернових культур у структурі посівних площ _ приблизно рівна. Вирощують бавовник І (60% збору бавовнику-сирцю в СНД), І тютюн, кенаф, олійні, рис, кукурудзу, джугару, пшеницю, ячмінь, цукрову тростину. Узбекистан — третій за зна¬ченням район бавовнярства у світі. Розвинені плодівництво, виноградарст¬во, овочівництво, баштанництво. Основ¬на галузь тваринництва — вівчарство (зокрема каракулівницьке). Розводять велику рогату худобу молочно-м'ясних порід, коней, верблюдів. Поширене шовківництво. У сільській місцевості мешкає основна маса працездатного не¬зайнятого населення.

 

Транспорт. Протяжність залізниць — понад 3 тис. км, автошляхів — 80 тис. км(86% із твердим покриттям).

 

 Для внутрішнього судноплавства викорис¬товується Амудар'я. Міжнародний аеропорт — у столиці. Є трубопровідний транспорт. 80% вантажообороту припа¬дає на залізничний транспорт.

 

Зовнішня торгівля. Основні експорт¬ні товари — природний газ, бавовна, шовк-сирець, вовна, овочі, фрукти, ви¬ноград, кольорові метали, машини, про¬дукція хімії та нафтохімії, плодоово¬чеві консерви, устаткування, тканини.

 

Імпортують машини, устаткування, цукор, лісоматеріали, тваринне масло.

 

Головні зовнішньоторговельні партнери — Росія, країни Середньої Азії, Казахстан, Туреччина, Іран, Індія, Китай, Україна.

 

 

 

Національний парк, заповідники Абдусаматський, Арал-Пайґамбар, Бадай-Туґай, Ґіссарський, Заамінський, Зеравшанський, Кітабський, Кизилкумський, Нуратінський, Чаткальський.

 

У столиці — руїни замку (актепа Юну-сабад), мавзолей Юнус-хана (XV ст.), медресе Баракхана (XV-XVI ст.), мавзолей Каффаль Шаші (XVI ст.), мавзолей Суюніджхана (XVI ст.), медресе Кукельдаш (XVI ст.), архітектурні комплекси Імам Хазрат (XVІ-XIX ст.), Чупаната (XVIII-XIX ст.), Хайрабад ішана (XVIII-XIX ст.), мавзолей Шей-хантаур (XVIII-XIX ст.), палац князя Романова (XIX ст.), мавзолей Шейха Зайнутдіна бобо (XIX-XX ст.), лютеранська кірха (1906 p.); музеї: Історії народів Узбекистану, Мистецтв, Природи, Літератури, Кіномистецтва, Охорони здоров'я, Юліуса Фучика, Виставка-музей прикладного мистецтва, зоопарк, дендропарк, ботанічний сад.

 

У Бухарі — Старе місто, мавзолей Ісмаїла Самані (IX-X ст.), ансамбль Пої-Калян із мінаретом Калян (заввишки 50 м, найбільший у Середній Азії, 1127 p.), мечеттю Калян (XII-XVI ст.) і медресе Мірі-Араб (1536 p.), мавзолей Сейфеддіна Бохарзі (ХНІ-XV ст.), мавзолей Буян-Кулі-хана (XIV ст.), медресе Улуґбека (1417 p.), медресе Абду-лазіз-хана (1652 p.); мечеть Балянд, ханака Ходжа Зайнуддіна, медресе Кукельташ (усі — XVI ст.), фортеця Арк (XVIII-XIX ст.), медресе Чар-Мінар (1807 p.), Краєзнавчий музей; за містом — ханака Бехауддіна (1544-1545 pp.), меморіальний ансамбль Чар-Бакр (1560-1563 pp.), ханака Файзабад (1598-1599 pp.).

 

У Коканді — Медресе-і Мір (XVIII ст.), ансамбль ханських усипальниць Дахма-і Шохон (1825 p.), палац Худояр-хана (1871 p.), Краєзнавчий музей.

У Самарканді — городище Афросіаб, Старе місто, ансамбль мавзолеїв Шахі-Зінда (усипальниці родичів Тимура, XIV-XV ст.), культовий комплекс Бібі-Ханім (1399-1404 pp.) із руїнами мечеті, мавзолеєм і склепом, мавзолеї Рухабад (1380 p.), Ґур-Емір (усипальниця Тимура, його синів та онуків, 1404 p.), Ішрат-хана (1464 p.), Аксарай (1470 p.), Чупан-ата (XV ст.), Абді-Дарун (XV ст.); медресе Улуґбека (1420 p.), Шир-Дор (1619-1636 pp.), Тілля-Карі (1646-1660 pp.) — ансамбль площі Реґістан (XVI ст.), Ходжа-Ахрара (1631 p.); астрономічна обсерваторія Улуґбека (XV ст.), мечеть Хазрет-Хізр (XIX-XX ст.); музеї: Історії заснування міста, Історії культури та мистецтва Узбекистану, Будинок-музей С. Айні.

 

У Хіві — цитадель Куня-арк (XIX ст.), мечеть Джума (XI-XIX ст.), мавзолей Сеїд-Аллауддіна (1303 p.), Ак-Мечеть (XVII-XIX ст.), медресе Кутлуґ-Мурадінак (1804-1812 pp.), комплекс Аллакулі-хана з медресе (1830 p.), ринком і караван-сараєм (1830 p.), ансамбль Мухаммед Амін-хана (1852 р.) з медресе та мінаретом Кельте-Мінар, медресе Мухаммед Рахім-хана (1871 p.), мавзолей Пахлаван Махмуда (XIX ст.), медресе та мінарет Іслам-Ходжа (1908 p.), палаци Таш-Хаулі (1830-1838 pp.) та Нуруллабай (1904-1912 pp.).

 

 

 

Посольство Узбекистану в Україні знаходиться у Києві, вул. Володимир-ська, 16. Телефони 228-12-46, 228-73-36, факс 229-55-09. Консульський відділ: телефон 228-73-36.

 

Посольство України в Узбекистані знаходиться в Ташкенті, 700000, Таш-кент, вул. Я. Гулямова, 68; а/с 4557. Телефон (8-10-998-71) 133-08-12, факс 136-10-89.