Законодавство країни перебування у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність в Ізраїлі визначається у формі міжнародних операцій та угод між різноманітними цивільно-правовими суб’єктами, один з яких нерезидент. Суб’єктами за цими діями виступають фізичні та юридичні особи, а також держави та їх структури.
Суб’єкти міжнародних операцій
Найбільш поширеною організаційно-правовою формою підприємства в Ізраїлі є компанія з обмеженою відповідальністю. Менш поширено організаційно-правова форма – партнерство.
Питання створення, реєстрації та діяльності компаній в Ізраїлі регламентується Законом «Про компанії» від 1999 року. Відповідно до зазначеного Закону, компанії поділяються на дві основні групи: приватні компанії – закриті акціонерні товариства та громадські компанії – відкриті акціонерні товариства. Крім цього, законом визначається порядок створення та реєстрації в країні представництв (відділень) іноземних компаній, але вони не мають права здійснення господарської діяльності і несуть суто презентаційні функції.
Громадська компанія це акціонерне товариство, акції якого продаються на біржі, що надає можливість компанії залучити інвестиції, зацікавивши своїх акціонерів перспективою отримання дивідендів від діяльності компанії.
Основна сфера діяльності подібних компаній це промисловість. Для отримання права вийти на біржовий ринок з пропозицією про продаж своїх цінних паперів, компанія повинна стати членом біржі та виконати цілий ряд вимог, визначених Законом «Про компанії» та Законом «Про цінні папери» від 1968 року.
Громадська компанія повинна друкувати у встановленому порядку звіт, який відображає у повній мірі всі аспекти діяльності компанії, що дозволяє потенційним інвесторам вивчити її фінансовий стан.
На відміну від громадських компаній, приватним компаніям законом заборонено будь-яка форма пропозиції або продажу своїх акцій широкому колу осіб. Таким чином, приватна компанія не може бути членом біржі цінних паперів. Прийом нових акціонерів у приватну компанію визначається зборами акціонерів компанії. Згідно закону у приватній компанії не може бути більше ніж 50 акціонерів. Інформація про фінансовий стан та діяльність приватної компанії розповсюджується лише серед вузького кола осіб.
Як приватна, так і громадська компанії є компаніями з обмеженою відповідальністю.
Законом визначено, що будь-яка компанія повинна бути зареєстрована Реєстратором компаній при Міністерстві юстиції Ізраїлю. Для реєстрації компанії до міністерства подаються меморандум компанії, статут компанії, заява про реєстрацію, декларація про реєстрацію та квитанція про сплату державного збору. Обов’язковим при реєстрації є визначення у меморандумі компанії розміру акціонерного капіталу та його розподілу між акціонерами компанії.
Крім визначених форм компаній можуть бути створені компанії у формі партнерства. Діяльність таких компаній регламентується Законом «Про партнерство» від 1975 року. Партнерство передбачає об’єднання кількох осіб які мають однакові права та обов’язки один до одного. Регулювання відносин в середині партнерства регламентується угодою між партнерами, яка має статус статуту. Партнерство є юридичною особою яка несе повну відповідальність по своїм зобов’язанням, виключенням є лише випадок коли партер обмежує свою відповідальність визначеною сумою, але при цьому інші партнери несуть повну відповідальність. Тому визначають повні партнерства, де повну відповідальність несуть всі партнери та комбіновані партнерства, де існують партнери з обмеженою відповідальністю.
Згідно Закону «Про партнерства» партнери повинні звернутись для реєстрації до Реєстратору компаній при Міністерстві юстиції Ізраїлю. Законом визначено кількісні обмеження по партнерству, а саме від 2 до 20 партерів у партнерстві. Поряд з зареєстрованими партнерствами діє багато не зареєстрованих партнерств. У такому випадку, один з партнерів індивідуально звертається до податкової служби про реєстрацію. Судовою практикою було визнано існування незареєстрованих партнерств, які отримали відповідне найменування. Особливістю незареєстрованого партнерства є те, що у випадках виникнення спорів, позов необхідно подавати не до юридичної особи – партнерства, а до кожного партнера окремо.
Зовнішньоекономічна діяльність
Зовнішньоекономічна діяльність визначається як операції в яких одна із сторін є іноземною фізичною або юридичною особою та предметом яких є операції з передачі або отримання права. Таким чином, до зовнішньоекономічних операцій відносяться угоди купівлі-продажу, підряду, комісії, тощо. Місце знаходження сторін, а також місце укладання та виконання подібних договорів не співпадають територіально і тому потребують визначення право якої країни буде застосовано. Окрім угод купівлі-продажу, до зовнішньоекономічних операції відносять угоди з надання послуг, проведенню робіт, співробітництва у виробництві, ліцензійні угоди, угоди лізингу, інжинірингу та інше.
На всі види операцій у зовнішній торгівлі розповсюджуються загальні положення міжнародного приватного права про контракт. Це визначення форми контракту, умови контракту, відповідальність сторін, порядок внесення змін та доповнень, порядок розгляду спорів між сторонами контракту. Доповненням до визначених норм є міжнародні торгові угоди, розроблені та імплементовані різними структурами ООН, а також норми та звичаї, характерні до виконання деяких видів операцій у міжнародній практиці.
Найбільш поширеною операцією зовнішньоекономічної діяльності є контракт з купівлі-продажу товарів. Традиційними є операції з купівлі-продажу товарів у матеріальній формі. Поряд з цим, існують різноманітні види товарно-обмінних та компенсаційних операцій на кліринговій базі. Зазначені операції носять комплексний характер та окрім контракту з купівлі-продажу товарів містять угоди з транспортування, складських послуг, страхування, банківських операцій та інше.
Кожна зовнішньоекономічна операція має самостійне юридичне значення. Суттєві розбіжності у нормах права країн, яке застосовується по відношенню до зовнішньоекономічної операції змушує сторони чітко виписувати свої відносини у самому контракті. У цьому зв’язку в Ізраїлі намагались створити уніфіковані матеріально-правові норми по відношенню до міжнародної купівлі-продажу товарів.
Міжнародні угоди
У 1971 році Ізраїль прийняв закони «Про міжнародну купівлю-продаж товарів» та «Про укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів», якими ухвалив положення Гаагської конвенції про єдиний закон щодо міжнародної купівлі-продажу товарі та Гаагської конвенції про єдиний закон укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Зазначені закони Ізраїлю діяли до кінця 1999 року.
З метою сприяння розвитку міжнародної торгівлі, уніфікації правил міжнародної торгівлі Генеральна Асамблея ООН створила спеціальний орган – Комісію ООН з міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). У 1980 році була прийнята Віденська конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів. Конвенція ООН була схвалена Ізраїлем шляхом прийняття Закону «Про міжнародну купівлю-продаж товарів» у 1999 році, який діє і по теперішній час.
Законодавство Ізраїлю не містить спеціальних вимог щодо форми договору, договір купівлі-продажу може бути укладений у письмовій або усній формі. Вимога по укладанню договору у письмовій формі відноситься лише до договорів страхування, банківського рахунку, пов’язаних із правом на нерухомість.
Слід відмітити, що Ізраїль член Світової організації торгівлі з 21 квітня 1995 року. Ізраїль є активним членом організації та з повагою ставиться до фундаментальних принципів та норм СОТ, а саме: недискримінації, системи заснованої на правилах, прозорості, консенсусі у прийнятті рішень та подальшої лібералізації відносин. Ізраїль вважає, що лише неухильне виконання країнами-членами усіх принципів та норм СОТ, дозволить ефективно функціонувати Світовій організації торгівлі.
Слід відмітити, що Ізраїль один з перших реалізував зобов’язання відповідно до Уругвайського раунду та повністю виконав положення Угод з ТРІПС.
Крім цього, у деяких сферах Ізраїль провів більшу лібералізацію ніж того вимагають норми та привила СОТ.
Найбільшу активність країна проявляє у переговорному процесі по регулюванню телекомунікаційної та фінансової сфери. Зобов’язання Ізраїлю згідно Четвертого та П’ятого Протоколів ГАТТ це проведення відкритої та ліберальної політики у цьому напрямку.
Беручи до уваги те, що Ізраїль є передовою країною у світі з розвитку технологій та інновацій у телекомунікаційній та інформаційній сферах, Ізраїль один з перших підписав Угоду з інформаційних технологій СОТ у 1997 році.
Поряд з цим, Ізраїль має угоди про вільну торгівлю зі своїми основними торговими партерами, а саме з Європейським Союзом - з 1975 року та з США – з 1985 року. У листопаді 1995 року Ізраїль та Європейський Союз уклали нову більш широку угоду, що дозволяє Ізраїлю приймати участь у Програмах розвитку та інновацій Європейського Союзу.
Враховуючи розширення Європейського Союзу та прагнучи вийти на нові ринки, Ізраїль за останні десять років уклав угоди про вільну торгівлю з Канадою (1996 рік), Туреччиною (1997 рік), Мексикою (2000 рік), Румунією (2001 рік), Болгарією (2001 рік) та країнами MERCOSUR (2007 рік).
Впроваджуючи політику мирного врегулювання шляхом встановлення міцних торговельних та економічних зв’язків з арабськими країнами, Ізраїль у 1997 році підписав угоди про спільні індустріальні зони з Йорданією та у 2004 році з Єгиптом.
Починаючи з червня 2003 року Ізраїль офіційно відмінив ліцензування та квотування імпорту товарів з країн-членів СОТ з якими у нього не встановлено дипломатичні відносини, до них зокрема відносяться: Бахрейн, Бангладеш, Кувейт, Пакистан, Туніс, Індонезія, Малайзія, Марокко, Оман, Куба, Брунеї, Чад та Об’єднанні Арабські Емірати. Таким чином, на сьогодні Ізраїль не має жодних обмежень з імпорту по відношенню до країн членів СОТ. |